Я сьогодні подзвонила свасі і сказала, що буду наполягати, щоб мій син розлучився з їхньою донькою.

А вона мені відповіла:

— Ми ж вас попереджали одразу! І невістка майбутня попереджала, що готувати вона не буде і прибирати також.

Але мій син втомився платити прибиральниці і сам готувати собі і дитині.

— То що, винні всі, крім вашої доньки? — не витримала я.

— Вибачте, але ваш син сам її вибирав! Ви ж знаєте, що вона така. Навіщо тепер скаржитися?

Мене аж затіпало. Ну так, вона попереджала. Але це що, нормально? Жінка є в сім’ї, в будинку, а чоловік ще й має платити, щоб хоч якийсь лад був?

Сваха говорила спокійно, навіть з якоюсь зверхністю.

— Це ваш син хотів саме таку дружину. Він знав, що вона кар’єристка, що в неї свої плани.

— А як же сім’я? Як же діти? — я ледве стримувалася.

— А що діти? Вони нагодовані, доглянуті. Вона хороша мати.

— Хороша мати, яка не хоче навіть борщу зварити для своєї дитини?

— А він що, рук не має? Чому він сам не може готувати?

Я аж присіла від такого.

— Бо він і так працює! Він забезпечує сім’ю, тягне все на собі!

— Ну так і чудово. Він хотів такої жінки.

— Він не хотів служниці, але й не хотів бути і її, і своїм, і дитячим слугою!

Сваха зітхнула.

— Дивіться, якщо ваш син нещасливий — нехай розлучається. Вона не тримає.

Я поклала слухавку і ще хвилин десять сиділа, намагаючись заспокоїтися.

Потім поїхала до сина.

Він відкрив двері втомлений, із темними колами під очима. На ньому був фартух, і я почула запах смажених котлет.

— Мамо, ти чого?

— Сину, давай сядемо. Поговоримо.

Ми сіли на кухні. Я подивилася на безлад — каструлі, сковорідки, якісь іграшки дитячі під ногами.

— Де вона?

— У відрядженні.

— І як ти?

— А як я? — усміхнувся він. — Варю їсти, прибираю.

— Синку, це не нормально.

Він притулився спиною до стільця і закрив очі.

— Мамо, а що нормально? Що я закохався в неї і думав, що ми якось домовимося? Що я вірив, що якщо я працюю більше, то вона хоча б трохи допоможе?

— А вона?

— А вона вважає, що її робота важливіша. Що якщо я хочу їсти — можу купити або приготувати сам. Що прибирання можна найняти.

— А ти можеш?

Він гірко посміхнувся.

— Можу. Але вже не хочу. Втомився.

— Тоді навіщо це?

— Бо є дитина, мамо.

Мені стало так гірко. Мій хлопчик, мій єдиний син, який хотів щасливої сім’ї, тепер живе, наче найманий працівник у власному домі.

— Ти ж розумієш, що далі буде тільки гірше?

Він кивнув.

— Ти готовий розлучитися?

Він довго мовчав.

— Не знаю.

Я хотіла сказати ще щось, але мовчала. Це його рішення. Але як же важко дивитися, як твоя дитина ось так скніє своє життя.

От скажіть, я права, що наполягаю на розлученні? Чи, може, я щось не розумію?

Джерело