Я сказала подрузі більше не приходити з дітьми і повернути мені 1000 гривень за зіпсований торт. Вона відмовилася, сказала, що діти не навмисне. Ми з чоловіком недавно переїхали в нову квартиру. І поки він був на роботі, я покликала до себе кілька подруг відзначити це діло, навіть замовила торт у своєї знайомої, кондитера. Він був розкішний: ніжний бісквіт, кремова шапка, прикрашений ягодами та шоколадними завитками

Я сказала подрузі більше не приходити з дітьми і повернути мені 1000 гривень за зіпсований торт. Вона відмовилася, сказала, що діти не навмисне.
Ми з чоловіком недавно переїхали в нову квартиру. І поки він був на роботі, я покликала до себе кілька подруг відзначити це діло, навіть замовила торт у своєї знайомої, кондитера.
Він був розкішний: ніжний бісквіт, кремова шапка, прикрашений ягодами та шоколадними завитками. Я так хотіла, щоб усе було красиво, щоб вечір запам’ятався.
Одна подруга, Оксана, прийшла з двома дітьми. Я не була в захваті — я ж запрошувала подруг, а не дитячу групу, але що поробиш.
— Вони будуть чемні, — усміхнулася вона.
Я постаралася не показати невдоволення.
Ми сиділи у вітальні, розмовляли, сміялися. Діти грали десь у спальні. Я навіть подумала: може, все не так уже й погано?
Але коли прийшов час подавати торт, я відкрила холодильник і обімліла.
Хотілося кричати.
Мій ідеальний торт перетворився на жалюгідне місиво. Крем змазаний, шматки бісквіту вирвані, половина ягід зникла.
На поверхні — сліди маленьких пальців, а зверху недоїдений шматок, кинутий просто в середину.
Я обернулася.
— Це що?!
Діти, почувши мій голос, притиснулися до матері.
— Діти, — невпевнено почала Оксана. — Вони просто захотіли солодкого.
— Просто? — я відчула, як руки почали тремтіти. — Вони залізли в холодильник і зіпсували торт!
Оксана знизала плечима.
— Ну, це ж діти, вони не зі зла.
— І що?! — я кипіла від обурення. — Я замовляла цей торт, я за нього заплатила!
— Не кричи, — спокійно сказала вона.
— Я хочу, щоб ти повернула мені гроші. Торт коштував тисячу гривень.
Вона подивилася на мене так, ніби я сказала щось абсурдне.
— Ти серйозно?
— Абсолютно.
Вона розсміялася.
— Це просто торт! Чого ти так переживаєш?
— Це не просто торт. Це зіпсований вечір. Це гроші, які я витратила, щоб зробити красиво.
Оксана взяла своїх дітей за руки і піднялася.
— Якщо ти через це так переймаєшся, то у нас різні уявлення про дружбу.
— Так, схоже на те, — сухо відповіла я.
Вона грюкнула дверима, а я залишилася стояти біля холодильника, дивлячись на це сумне видовище.
Чи правильно я вчинила? Так, це лише торт. Але хіба це нормально — дозволяти дітям таке робити й навіть не вибачитися?
Я б ніколи не дозволила собі таку поведінку.
Але чи варто було через це ставити крапку в дружбі?
Що б ви зробили на моєму місці? Буду вдячна за думки збоку.