Я сидів у барі і просив бармена налити мені ще. Язик заплітався, але я не переставав пити. Мені було тяжко на душі, навіть боляче. Але це не чергова історія kохання з nоганим кінцем, тут справа в іншому, в моєму другу.

Справа в тому, що я з Мишком піднімався з низів, ми разом починали наш біз нес, у нас все виходило. Бували моменти, коли все було nогано, ми боялися, що доведеться закрити нашу справу.

І все ж таки разом ми вистояли всі кризи. Я дуже вдячний Мишкові за багато. Але найкласніше було в тому, що він був не просто моїм колегою, а й великим другом. Мишко рятував мене, я теж доnоміг йому.

Разом ми пройшли через багато життєвих ситуацій, так що я вважаю його навіть братом, а не просто другом. Але все змінилося відносно нещодавно. Коли Мишко став швидше рости кар’єрними сходами, у нього з’явилися нові знайомства, з ними він сильно змінився, став гордовитим, зарозумілим снобом.

Я вважав, що той рівень, який у мене є цього достатньо. Але Михайло великий кар’єрист, він хотів багато чого. Так поступово він віддалився від мене. Тепер немає наших спільних вечорів у вихідні з чіпсами та футболом, немає наших цікавих рибалок, походів у ліс. Коли я допив вміст келиха, чоловік у нетверезому вигляді біля мене сказав:

-Просто скажи про свої думки другові, він тебе зрозуміє. Я подумав, що це якась маячня. Але все-таки ця думка не покидала мене. Але я не знайшов би стільки сміливості поговорити з Мишком віч-на-віч.

Тому вирішив написати йому листа і по-старому відправити в конверті, так і зробив. А потім почав болісно чекати на відповідь від Михайла. А раптом він мене зовсім проігнорує? Тоді дружбі точно кінець. Через три дні Мишко мені зателефонував.

-Я все прочитав … Дружище, я і справді сильно замотався зі своїми справами. І мені теж дуже не вистачає нашого kолишнього спілкування. Мене розпирало від щастя.

Я й не думав, що Мишко все ж таки відгукнеться. Ці вихідні ми вже домовилися піти в боулінг, посидіти, як у старі добрі часи. Виявляється, чоловік у барі мав рацію, треба було просто поговорити.

КІНЕЦЬ.