Я сиділа вдома, занурена у свою книгу, насолоджуючись тишею та спокоєм. Несподівано, з квартири зверху, долинуло гучне звучання музики.

Спочатку я подумала, що це щось короткочасне, і намагалася ігнорувати, поринаючи назад у читання. Проте минула година, і музика не вщухала.

Це вже почало мене серйозно дратувати. “Мабуть, хтось влаштував вечірку,” – подумала я, намагаючись виправдати галас, але терпіння спливало.

Я встала, незадоволена, і пішла до сусіда, щоб попросити його зробити музику тихіше. Постукавши у двері, я не отримала відповіді.

“Може, надто голосно грає, і він мене не чує?” — майнуло в голові. Але хоч би скільки я стукала, ніхто не відкривав.

Роздратування змінилося занепокоєнням, і я вирішила повернутися додому і викликати поліцію, думаючи про можливе безладдя або навіть надзвичайну ситуацію.

Як тільки я обернулася, щоб піти, з ліфта вийшов мій сусід. Він виглядав здивованим та наляканим одночасно.

“Що відбувається? Чому тут так голосно?” — спитав він, помітивши моє роздратування. “Я думала, це ви включили музику,” – відповіла я. “Я стукала у ваші двері, щоб попросити зробити тихіше.”

Ми увійшли до квартири, і він швидко вимкнув музику.

У кімнаті не було нікого, окрім схвильованого собаки, який виляв хвостом. Він почав сміятися, кажучи, що забув вимкнути плеєр увечері, а його собака, мабуть, погрався з пультом керування.

“Ви тільки погляньте на це”, – сказав він, включаючи запис з камери безпеки.

На екрані було видно, як собака тягнеться до пульта, хапає його та тікає, одночасно запускаючи музику. Я не могла стримати сміх, бачачи, як все обернулося таким кумедним чином.

Цей вечір назавжди залишиться у моїй пам’яті як нагадування про те, що несподіванки можуть перетворити звичайний день на щось особливе.

КІНЕЦЬ.