Віра святкувала день народження в неділю, зібрала рідню, гостей повну хату. А мене не кликала. Ну, я й не напрошувалася – знала, що там будуть тільки “свої”.

Але через три дні вона таки запросила мене. Сказала, що хоче посидіти зі мною окремо, щоб не серед галасу, а по-людськи, спокійно.

Я прийшла, навіть з гостинцем – коробкою цукерок. А вона мене за стіл одразу:

– Ой, Людочко, проходь, сідай! Я тобі все найкраще залишила!

І справді, стіл був накритий. Але коли я уважніше глянула на всі ті наїдки, зрозуміла – це залишки недільного свята.

Олів’є, оселедець під шубою, холодець, м’ясна нарізка… Все те, що вже три дні чекало свого часу в холодильнику.

Віра з гордістю поклала мені в тарілку картопляний салат.

– Їж, їж, – підбадьорила вона мене.

– Спеціально для тебе залишила, щоб не перепадало тим, хто не заслужив!

Я механічно взяла ложку і почала їсти. Але олів’є було явно не першої свіжості – мало кислуватий присмак. Та що я могла сказати? Не хотіла образити сусідку.

– Смачно, правда? – Віра дивилася на мене з очікуванням.

– Ага, – промимрила я, ковтаючи той підозрілий салат.

А потім настала черга холодцю.

Я ще з порога його помітила. Здавалося, він трохи посірів… І запах у нього був якийсь… не такий.

– Давай тобі холодцю дам! – радісно заявила Віра.

– Та ні, я щось не дуже хочу…

– Ну як це?! Він такий смачний! Усі їли – і всі хвалили!

Я не змогла відмовитися. Взяла ложку, набрала шматочок, поклала в рот.

Людоньки! Це було щось з чимось. Я ледве стрималася, щоб не виплюнути. Мене ледь не вивернуло на місці.

Але Віра дивилася на мене з такою гордістю, що я не знала, як сказати їй правду.

– Ну як? – чекала вона.

– Дуже… оригінально, – видавила я з себе.

Віра усміхнулася, задоволена.

– А мені вже не було смішно.

Через кілька годин у животі почався справжній бунт. А тепер я мучуся вже кілька днів і думаю – чому я не сказала їй про той зіпсований холодець?

Чи це було б неввічливо? Як ви вважаєте, чи потрібно прямо говорити, що їжа вже не свіжа? Чи краще мовчати, щоб не образити господиню?

Джерело