У мене дві доньки: Марина та Таня, різниця між якими лише два роки. З дитинства вони не особливо ладнали, хоч і серйозних конфліктів між дівчатами ніколи не виникало. Вся річ у тому, що мої дівчатка дуже різні за характером.

Марині все завжди давалося важко: і навчання, і спілкування з однолітками. Натомість Таня у будь-якому середовищі почувала себе як риба у воді: вона легко вчилася і заводила нових друзів, як серед однокласників, так і серед дорослих.

Я ще в середній школі почала помічати, ніби між моїми доньками відбувається негласне змагання. Точніше, змагалася лише Марина, а Таня продовжувала жити своїм життям.

Старша ж дочка, як не дивно, почала копіювати молодшу: Марина підбирала одяг як у Тані, намагалася говорити, як вона, читала ті ж книжки та слухала ту саму музику. Спочатку це виглядало навіть кумедним, але згодом мені було вже не до сміху.

Коли Тані виповнилося 25 років, вона оголосила нам із батьком, що виходить заміж. Великого сюрпризу, щоправда, не сталося, бо молодша дочка вже кілька років жила зі своїм хлопцем. Було помітно, наскільки сильно вони прив’язані один до одного і дорожать своїми стосунками.

Буквально через тиждень після звістки про заміжжя Тані Марина також заявила, що зібралася під вінець. Ось ця новина стала повною несподіванкою, адже ще нещодавно на особистому фронті старшої доньки нікого не було.

Щоправда, її обранець виявився дуже приємним молодим чоловіком – її колегою з роботи. Єдине, що мене бентежило, – це протилежні характери майбутніх молодят. Марина ніколи не любила галасливих компаній, вона – типова тихоня та домосідка.

Проте її наречений Жора був просто душею компанії й полюбляв відпочивати не сидячі дома. Але тоді я не стала втручатися в особисте життя доньки, вирішивши, що вона сама в усьому розбереться.

Весілля Таня та Марина зіграли з різницею майже в місяць. Старша дочка дуже переживала через те, що не вдалося забронювати ресторан раніше. Ось тільки через кредит, взятий для урочистостей, вона щось зовсім не хвилювалася.

Втім, Марина де-не-де випередила свою сестру. Через рік після весілля вона стала мамою, ще й на тиждень раніше, ніж Таня. Радості старшої доньки не було меж. Я, якщо чесно, вже сподівалася на те, що на цьому змагання між дівчатками закінчиться.

Але це було не все. Марина вирішила зробити зі свого сина Марка генія. Вже в рік вона записала його на кілька гуртків, щоб хлопчик вчився говорити відразу кількома мовами, а також малювати, ліпити та плавати. Вона навіть знайшла для нього курси йоги для малюків, але вони були надто дорогими, тому вона на якийсь час відмовилася від цієї ідеї.

Мабуть, Жора теж помітив маніакальний потяг дружини до різноманітних занять. І поки Марина щодня возила малюка з одного кінця міста в інший, вона втратила увагу чоловіка. Жора подав на розлучення.

Після цього мою дочку повністю поглинула спрага ще більше розвинути свого сина. У гонитві за крутістю вона перестала помічати звичайні життєві радощі. Мені було приємно, коли до мене приїжджали обидві дочки з онуками.
Але я знала, що Таня водила свого синочка тільки на плавання та масаж, а потім йшла з ним на прогулянку. У Марини ж часу на розмови та прогулянки із сином просто не залишалося.

Вона невпинно розповідала всім про те, скільки всього знає та вміє її Марк. Мати вже записала його в кандидати у президенти та передбачала синові велике майбутнє. Якось я вирішила відкрити її «рожеву завісу» і поговорити про онука.

– Маринка, що ж ти робиш? Навіщо ти Марка на 5 гуртків записала? Це ж немислимо! Ти розумієш, що надто його навантажуєш? Маля зовсім не відпочиває, не гуляє і навіть не грає з дітьми – почала я.

– Мамо, я не хочу, щоб він виріс бовдуром як більшість його однолітків. Мій син повинен досягти кращого у своєму житті – відповіла мені дочка.

– Звичайно, ти маєш рацію, і я впевнена, що він всього доб’ється. Але неможливо весь час бігти, як муха в окропі. Адже ти сама втомилася від постійних роз’їздів і втомила його. Пригальмуй коней, поки не пізно – благала я.

– А, це ти так кажеш, бо мій Марк росте розумнішим і талановитішим за твого другого онука? Мабуть, Таня вже нервувати з цього приводу почала? – сказала Марина.

– Ну, що ти таке кажеш? Вигадала собі якесь змагання, а тепер намагаєшся в ньому перемогти. Марино, подумай про малюка, зараз йому потрібне дитинство, а не бізнес-план. Може, тобі краще до психолога сходити? Він би підказав, як все правильно зробити та заспокоїтися – продовжувала я переконувати дочку.

– Я його мати й сама знаю, що Марку зараз потрібно. Якщо ж тобі щось не подобається, то будь ласка, залиш свою думку при собі. – відповіла мені Марина, а потім поїхала додому.

Після цієї розмови минуло вже майже два місяці. Старша дочка мені не дзвонить і більше не приходить з онуком. Наскільки я зрозуміла, вона записала Марка ще на якісь заняття. Мої слова ні до чого хорошого не привели. Але ж хтось повинен достукатися до Марини та припинити ці вічні перегони.

КІНЕЦЬ.