Я шалено соромилася, що так живу, мама непогано заробляла, але все одно собі багато в чому відмовляла, щоб я була наймодніша в класі, у мене був комп’ютер, крутий телефон, коли я говорила, мовляв, давай переїдемо на орендовану квартиру, але мама говорила, що тоді грошей не буде, а ти будеш ходити в обносках, а мені вже було все одно, хотілося, тільки спокійно жити

Хочу поділитися своєю історією і дізнатися про вашу думку, тому що я вже нічого не розумію. Почну спочатку, але постараюся компактно. Ми жили в маленькому селі Сумської області, коли мені було 4 роки мама та тато розлучилися, і мама поїхала жити та навчатися в Суми, а я залишилася з бабусею ще на 4 роки, мама забрала мене у 8 років. Для мене розлуки з мамою були нестерпними, я не розуміла, чому всі живуть сім’ями, а я з бабусею, хоч і з найкращою на світі.

Коли мене забрали в місто, я була розгублена, мама жила з чоловіком, який мені був зовсім чужим і був досить грубий з нами. Мені стало ще важче: нова школа, мама ніби чужа і незнайомий чоловік, який напивається щовихідних, і свариться з мамою (у нашій родині пити взагалі не було прийнято). Ми незліченну кількість разів викликали поліцію, ночували у сусідів, але бабусі говорити було заборонено, адже у неї тиск.

Я шалено соромилася, що так живу. Мама непогано заробляла, але все одно собі багато в чому відмовляла, щоб я була наймодніша в класі, у мене був комп’ютер, крутий телефон. Коли я говорила, мовляв, давай переїдемо на орендовану квартиру, але мама говорила, що тоді грошей не буде, а ти будеш ходити в обносках, а мені вже було все одно, хотілося, тільки спокійно жити.

Коли мені виповнилося приблизно 13 років, вітчим сам почав нас виганяти зі своєї квартири, але ми не йшли (були там прописані). Щоб нас вигнати, він кликав своїх друзів, котрі обзивали маму, не знаю спеціально чи ні. Потім були його тітки, які приходили, коли хотіли, обзивали мене потворою. Якось я полізла битися з ними зі сковорідкою в руках, бо вони довели маму до сліз.

І ось ми нарешті з’їхали, коли мені було майже 16 років. Мама їде до Києва, тому що мені за рік вступати і потрібні гроші мені на навчання. Я залишаюся сама в квартирі, яку мені зняла мати за день до від’їзду. Початок серпня та попереду ще 11 клас та ЗНО. Я плакала весь серпень, мені було страшно одній в квартирі, самотньо. Бабуся приїжджала, але не часто, бо велике господарство у селі.

Через рік я закінчила школу, вступила до інституту і в присутності мами поряд уже і не потребувала, але мама мене дуже добре утримувала, надсилала мені пристойні гроші щодня, ми були найкращими подругами. Коли мені було 18 років, я закохалася у свого майбутнього чоловіка, а незадовго до того дізналася, що бабуся хвора, і нічим їй уже не допомогти. Я страждала, але чоловік відволікав.

Чоловік мамі не сподобався, коли я дізналася, що чекаю дитину, вона відверто дала зрозуміти, що не рада. Мама покинула роботу і приїхала доглядати бабусю, коли бабусі не стало, я була на другому місяці. Мама поїхала назад до Києва, допомагала нам із чоловіком матеріально дуже добре, а коли я була на восьмому місяці вона сказала, що теж чекає дитину. Ось так і вийшло, що мій син старший за мою сестру.

Батько моєї сестри змився, як тільки дізнався, що мама чекає дитину. Мама повернулася до села, я допомагала з дитиною, коли сестричці був рік, мама пішла на роботу, а я сиділа з нею періодично. Потім мама їде до Києвської області з дворічною сестрою і кличе нас до неї. Ми їдемо за пів року, чоловік влаштовується на хорошу роботу, добре заробляє, а у мами навпаки починаються проблеми з роботою. Вона, напевно, їх близько 10 змінила за 2 роки і ніде у неї не виходить, хоча вона вміє заробляти.

І ось ми переносимося в наш час, винаймаємо двокімнатну квартиру в Києвській області. Жити разом неможливо, мама зовсім не виховує сестру, дозволяє їй все, сестра мене обзиває, ображає, а їй лише 5 років. Та я сама гарна, не відчуваю до неї особливих сестринських почуттів, строга до неї, вона мене просто дратує. Лаємося з мамою постійно через побут, сестру. Вона всім родичам про мене каже жахливі речі, матусям на майданчику розповідає, яка я погана.

З’їхати ми не можемо, у мами немає роботи, і ми допомагаємо матеріально та з сестрою сиджу періодично. Сьогодні набралася сміливості і сказала, що жити так не можу (мама сама мене не проти обізвати жирною та сказати, що шкодує, що мене народила, а я їй пригадую, що кидала мене). На що отримала шквал образ, що їй зараз важко і я її хочу кинути, а те, що вони мене доводять із сестрою до сліз щодня, вона, мабуть, не помічає, зачіпає мого чоловіка, що він не мужик, і сина теж.

Сьогодні вимагала, щоб я їй повернула всі гроші, якими вона нам допомагала і все, що вона заплатила за моє навчання в університеті. От думаю брати кредит та віддавати. Спілкуватися з її словами вона зі мною більше не хоче. Я не розумію, хто правий, хто винен. Напишіть, будь ласка, свою думку.

КІНЕЦЬ.