У шлюбі з Миколою я прожила майже 3 роки.

Перший час все було добре у нас, життя у нас було спокійним і щасливим, я вважала, що мені пощастило дуже і у мене гарна сім’я.

Зустрічі, квіти, подарунки і кохання. Але через якийсь час після весілля, все зійшло нанівець, як не дивно, на жаль.

Почуття охопила буденність та простота.

У нашому житті це не рідкість, тому продовжували жити разом за інерцією.

Я весь цей час дуже сподівалася, що все налагодиться.

Я чула від багатьох людей, що перших три роки шлюбу найважчих, люди звикають жити разом, адже у кожного свої звички та уподобання.

Я сподівалася, що всі негаразди минуть і ми заживемо спокійно.

Наше сімейне життя не можна назвати найгіршим, звісно.

Іноді були й такі моменти, які і зараз, при згадці, викликають посмішку та відчуття особливого щастя.

Але їх дуже мало, як не прикро за це, вони, на жаль, тоді траплялися рідко.

Згодом я повністю розчарувалася в нас і вирішила подати на розлучення.

Але я ніяк не могла припустити, що мій чоловік, якого я так щиро кохала, зможе перетворитися на таку дріб’язкову людину, таке враження, що я добре не знала його.

Після нашої розмови про розлучення його поведінка кардинально змінилося і, як ви можете здогадатися, зовсім не в кращу сторону.

Вся справа в нашій спільній квартирі.

Нашу квартиру ми купили вже після одруження, самостійно, тому обоє повноправні господарі нашої квартири і більше ніхто не має права на неї.

Однак мій чоловік вважає інакше, у Андрія, з цього приводу, думка своя.

Точніше йому хочеться стати єдиним власником, будь-якими можливими способами.

На мій погляд, в такій ситуації йому нічого не залишається, як виплатити мені мою частку і живи собі прекрасно.

Так ні ж, він сказав, що намагатиметься відсудити її у мене в судовому порядку. І для нього це цілком можливо.

А вся справа в тому, що я тоді була прописана у своїх батьків в селі.

Я була зовсім молодою і не знала усіх тонкощів оформлення житла.

Чоловік, користуючись моїм незнанням усіх прав та законів, сказав, що квартиру нашу варто оформити на нього, так буде дешевше, адже він проживає і прописаний в цьому місці.

І я йому повірила, адже була закоханою, зробила так, як Андрій радив мені.

Лише тепер, коли багато часу минуло, я розумію, що він просто заздалегідь все продумав.

Зробив так, щоб в разі розлучення я залишилася ні з чим, як зараз і виходить.

Куди я тільки дивилася і чим тільки думала? Зараз важко пояснити, адже час назад не вернеш, на жаль.

Але здаватися однозначно не збираюся. Я маю намір відстояти свої права і отримати все, що мені належить по праву.

Я намагалася по-хорошому поговорити зі своїм колишнім чоловіком.

Просила його залишитися людиною і зберегти між нами дружні стосунки і порівно поділити нашу спільну квартиру. На що він мені відповів, що я сама винна і залишуся ні з чим.

Я не розумію, чому він так ставиться до мене? За що?

Що я такого зробила? Життя мене навчило, не довіряти нікому.

Чоловік думав, що якщо я з села, то нічого не розумію, а мене легко можна залишити без житла, але це не так.

Знайомі мені кажуть, що я нічого не вдію і не варто навіть намагатися повернути частину тієї квартири. Пояснюють, що лише час витрачу даремно. Але хіба це дійсно так?

КІНЕЦЬ.