Доля у всіх різна, комусь в цьому житті все дається дуже легко, є близькі люди, які завжди прийдуть на допомогу, а комусь потрібно кожного дня долати якісь перепони і мати чимало різних проблем на своєму життєвому шляху.

У моєму житті так склалося, що я у своєї мами пізня дитина, у мами з’явилася я, коли їй було вже 43 роки.

Батька мого, на жаль, теж дуже рано не стало і ми з мамою залишилися самі.

Заміж я так і не вийшла досі, на жаль – поки що не склалося у мене моє особисте життя, хоча я давно вже немолода жінка.

Мамі на сьогодні вже 83 роки, вона у мене вже в літах.

Вона сама не може все робити, пам’ять теж вже не та, що мене не могло не турбувати.

Я зараз працюю одна, щоб забезпечувати нас обох, адже зрозуміло, що в мами маленька пенсія і її не вистачає на все.

Йду на цілий день на роботу і весь день там думаю ще про неї, що б часом мама вдома щось не зробила недобре.

Вона останнім часом стала зовсім непередбачувана, мені так непросто з нею, що й не передати.

Якби хоча б ще хтось жив поряд з нами з нашої родини, щоб хоч іноді заглянути до неї, коли я на роботі.

Моя мама сама може залишити квартиру незачиненою, а сама піти кудись, адже ми живемо на першому поверсі, і ходжу потім за нею, хвилююся, адже вона немолода людина, мало там що.

Вже кілька разів зустрічала її далеко від дому додому, вона сама не знала куди йде, каже мені до магазину, але у нас продукти завжди купую я, як і все додому, мама грошей з собою не носить.

Пробує виправдовуватися мені, що заблукала.

Одного разу мама залишила увімкненою воду.

Добре, що я вчасно повернулася з роботи, а то б вода було б вже й у сусідів.

Загалом, вона у мене, як дитина мала.

Зачиняти квартиру я теж не можу постійно, мама просить ключі, так їй спокійніше.

Краще, коли вона почувається вільною і менше хвилюється.

Якби я мала більшу зарплату, то, мабуть, найняла няню, щоб доглядала за мамою і добре було б усім.

Однак зарплата у мене маленька, на жаль, тому я не маю можливості це зробити.

Мене це питання, щиро кажучи турбувало, і я, врешті, вирішила – оформила її в будинок для літніх людей.

Вважаю, що мамі буде тут краще.

Має відповідне коло для спілкування.

Там хороші фахівці.

Харчування також їй підходить. І я протягом дня спокійна і можу заробити якусь копійчину.

Я часто маму провідую там.

Привожу її улюблені смаколики, а ще книжки, бо вона й досі любить читати.

Вона не скаржиться мені ні на що, ніколи не каже, що їй там щось не подобається.

Поряд з будинком є красивий парк, там багато лавочок, де мешканці цього будинку виходять на прогулянку і відпочивають та спілкуються між собою.

Вона не скаржиться, що їй там не подобається. Знайшла собі подруг, адже вдома вона ні з ким, крім мене, не спілкувалася.

Вони разом і серіали там дивляться, є про що поговорити.

А ще там постійно є фахівці, які потрібні мамі і я вважаю, що це дуже добре. Вдома точно у неї не було б таких можливостей.

Мені стало в рази легше і спокійніше після того, як мама стала жити там.

Тепер у мене є більше часу для себе і це щира правда.

Можу собі дозволити ввечері часом погуляти парком.

Навіть задумалася про влаштування особистого життя.

Правду кажучи, мій вчинок не подобається моїм родичам, ніхто не розуміє мене, лише чую засудження у свою сторону постійне.

Але ж ніхто з них не хотів мені хоч якось допомогти з доглядом за мамою, хоч інколи приходити до неї.

Я минулого року хотіла поїхати відпочити в санаторій, просила своїх родичів, щоб хтось посидів з них з мамою моєю, адже вона не буде сама.

Але усі відмовились, жодна людина не захотіла допомогти.

Я вже так майже 5 років не була на морі, зовсім не мала часу для себе.

Лише зараз можу хоч трохи відпочити, але усі відвернулися від неї.

Хіба я щось недобре зробила?

КІНЕЦЬ.