Ганна Андріївна обурено дивилася на Данила. Їй зовсім не сподобалося, що син зараз їй сказав.

– У сенсі ти хочеш одружитися? Даню, ти, що таке кажеш? Тобі ще зарано! Тобі треба вчитися, і самому на ноги вставати!

– Мамо, мені вже двадцять, і я взагалі-то вже працюю! І вчитися теж встигаю, якщо ти забула! Я один з найкращих на факультеті. І взагалі, ми ж не завтра весілля робитимемо.

– Ти що, хочеш надірватися? Щоб утримувати дружину, потрібно багато працювати!

Данило посміхнувся:

– Мамо, Надя і сама працює. Вона ж не буде в мене на шиї сидіти!

– Значить, її звуть Надя?

– Так, ми зустрічаємося з нею вже майже рік. Я тобі, до речі, про неї говорив. Ти сама слухати не захотіла.

Ганна Андріївна почервоніла, адже син мав рацію. Вона просто не хотіла нічого навіть слухати, а виявилося, що даремно вона відмахувалася від нього і думала, що це просто захоплення, яке швидко мине.

– Даня, послухай мене! Я не хочу, щоб ти одружився незрозуміло з ким! Тобі ще зарано, і я забороняю…

– Стоп, мамо, ти не можеш мені це заборонити! Я дорослий, і сам можу вирішити, що робити!

– Та який ти дорослий? Чого людей смішити?

– Мамо, я розповів тобі про Надю для чого? Щоб ти знущалася з мене?

Ганна Андріївна ненадовго замовкла, а потім вирішила діяти за іншою тактикою.

– Гаразд, Даню. Ти маєш рацію, я дарма так сказала. Ти там щось казав про наше знайомство? Ти, мабуть, сюди привести її хотів?

Данило вже не був у цьому впевнений. Він і так відчував, що мама не зрадіє його дівчині, але познайомити їх треба було. Не можна було більше приховувати ці стосунки.

– Так, хотів вас познайомити. Можна в якесь кафе разом сходити, посидіти там.

– Добре, – Ганна Андріївна не стала сперечатися. – Давай на вихідні.

Данило зрадів тому, що мама не стала більше обурюватися.

– Як, щодо суботи? Годині о шостій?

– Сину, як тобі буде зручно, – Ганна Андріївна йому посміхнулася.

Вони ще трохи поговорили на абстрактні теми, Данило розслабився і вже не переживав з приводу вечері з мамою та Надею.

Хлопець лише вирішив попередити дівчину, щоб вона не звертала уваги на деякі коментарі майбутньої свекрухи. Данило знав свою маму, та її єхидство.

…За кілька днів Ганна Андріївна прийшла в кафе, куди її запросив син. Вона твердо вирішила, що не дасть цій пройдисвітці отримати її сина. Вона не гідна мого хлопчика, так думала жінка. Він одружиться з тією, яку я йому виберу.

– Привіт, синку, – Ганна Андріївна опустилася на стілець навпроти хлопця. Поруч із її Данилом сиділа якась дівчина з нафарбованими очима, та зухвалою усмішкою.

А Надя в цей момент зовсім не думала, що її посмішка може бути розцінена, як зухвала. Вона намагалася виглядати чемно і привітно.

Дівчина навіть практично не нафарбувалась, лише злегка провела тушшю по віях. Їй дуже хотілося сподобатися мамі Данила. Але, здається, це не вийшло.

– Доброго дня, Ганно Андріївно, – вона привіталася перша.

Ганна Андріївна дуже хотіла вигнати цю дівчину з-за столу в шию, але перед сином не хотілося так поводитися.

– Привіт, Надю, як у тебе справи? Чим займаєшся?

– Мамо, ти що, ось так одразу вирішила на мою дівчину напасти? – посміхнувся Данило.

– Даня, не заважай, дай нам поговорити, – обірвала його мати.

Надя посміхнулася їй, і відповіла:

– Я дизайнер, працюю у невеликій компанії, але вона розвивається. Заробляю добре, якщо вас це цікавить.

– Ну, Надю, хіба все зводиться до грошей? Не думала, що мій син потрапить в руки меркантильної особи.

Надя спалахнула від обурення та образи, а Данило з докором глянув на матір.

– Мамо, я ж просив тебе не говорити нічого такого! Наді паралельно на гроші! Вона це тобі сказала, щоб ти не турбувалася, як ми будемо жити! До речі, Надя чудовий фахівець! І класно заробляє!

– Так-так, – пробурмотіла жінка, її настрій став трохи кращим.

Вона приблизно уявляла собі, як позбудеться Наді. У неї дозрів план. Треба було тільки все правильно обставити.

Вони трохи помовчали, замовили десерт, і Ганна Андріївна вирішила поновити розмову. Вона подивилася на дівчину, яка вплітала торт і запитала:

– Надю, а ти скількох дітей хочеш? Вже час думати про це. Ось мій Даня завжди хотів багато дітей.

– Я поки що не знаю, – посміхнулася Надя. – Може, двох чи трьох, але не більше. Їх ще виховати й підняти треба.

– Ось як? А як же Даня? Його бажання ти не збираєшся враховувати?

– Ну, мені їх на світ Божий приводити. Це по-перше. А по-друге, ми ще навіть не одружилися. Потім встигнемо про все поговорити.

Це питання Данило і Надя вже неодноразово обговорювали й дійшли висновку, що розв’язувати ці проблеми будуть в міру їх виникнення.

А зараз Надя просто зрозуміла, що мамі Данила вона вже не подобається, тож можна було спокійно говорити все, що вона захоче. Як кажуть – згорів сарай, гори й хата.

– Ось як ти заговорила? – Ганна Андріївна посміхнулася.

– А що не так? Ми будуємо свої стосунки на чесності та довірі. Він знає, що я думаю, а я знаю його думки. Ми вирішили, що у нас не буде секретів один від одного.

– Так, молодь, ви так довго не протягнете, – Ганна Андріївна навіть не приховувала своєї радості з цього приводу.

– А ви за нас не хвилюйтесь, – Надя взяла Данила за руку, – Ми впораємося.

– Ясно …

Данилові несподівано зателефонували й він, вибачившись, вийшов надвір, щоб поговорити по роботі. Ганна Андріївна нахилилася до Наді, і довірливо запитала:

– Надю, тобі справді подобається мій син?

– Так, я його кохаю, – Надя чесно дивилася у вічі жінки. – А він кохає мене. Ви бажаєте щастя синові?

– Так, але не такою ціною!

– А якою? Я розумію, що вам не сподобалася. Але з чого ви взяли, що інша дівчина буде кращою? Може, він взагалі закохається у стару чи не гарну, або з дітьми? Ви щастя йому бажаєте, чи на своєму хочете наполягти?

Ганна Андріївна замислилась після цих слів. Звичайно, їй не сподобалася ця зухвала дівчина, що сиділа поруч, але Даня буде з нею, як за кам’яною стіною.

Такі пробивні дівчата міцно стоять на ногах, а ось інша може виявитися якоюсь непристосованою. І що тоді з нею робити?

– Гаразд, припустимо, ви одружитеся, а де жити будете? У гуртожитку кімнату винаймати?

Надія зрозуміла, що до Ганни Андріївни дійшли її слова, та посміхнулася. Це була ідея Дані – натякнути, що інша дівчина може виявитися гіршою. І, здається, це спрацювало. Вчасно він вийшов, подумала дівчина, і відповіла:

– Ну, у вас квартира велика?

– У мене трикімнатна, – без задньої думки відповіла жінка. – Ще від чоловіка залишилася. Звичайно, одній забагато, але я вже звикла.

– Отже, нам буде де жити! Одну кімнату вам, одну нам, ще одну для наших дітей. Ви ж сидітимете з онуками? І ходити далеко не треба буде.

На обличчі Ганни Андріївни позначився такий жах, що Надія не втрималася від сміху. Жінка зрозуміла, що дівчина жартує, і розсміялася разом з нею. Коли відсміялися, Ганна Андріївна похитала головою:

– Не можна так жартувати зі старої жінки. Я ж повірила тобі!

– Та гаразд, ви не стара. А не пожартувати я не могла, даруйте, люблю цю справу. – Надя невинно посміхнулася.

– Все нормально, давно так не сміялася, – зітхнула жінка.

…Данило був дуже здивований тому, що його мама і дівчина порозумілися. Коли він повернувся в кафе, вони сиділи й розмовляли про якісь жіночі штучки.

– Все гаразд? – Даня присів поряд із дівчиною.

– Просто чудово, – відповіла Надя.

Ганна Андріївна внутрішньо посміхнулася – втертися в довіру до цієї дівчинки виявилося дуже легко. Хоча, начебто вона й непогана. Жінка сама любила пожартувати, і їй подобалися люди з добрим почуттям гумору.

За кілька днів Данило зайшов до матері, й під час розмови Ганна Андріївна згадала Надю. Хлопець одразу підняв голову й обережно запитав:

– Що ти про неї скажеш, мамо? Я її кохаю, але твоя думка для мене дуже важлива.

Данило знав, що не відмовиться від дівчини, все одно буде з нею зустрічатися й одружиться з нею, але робити це, якщо мама буде проти, він теж не хотів.

– Сину, вона непогана дівчина. Сподіваюся, ви не чіплятиметеся до мене з онуками занадто часто.

– Що? То ти не проти? – Данило обійняв матір.

Вона трохи постояла, обіймаючи сина, а потім вивільнилася, і посміхнулася йому:

– Даню, я, звичайно, проти твого весілля, тим більше так рано. Але руйнувати твоє щастя не хочу. Та й хто знає, яку дівчину ти знайдеш собі, якщо Надя піде.

– Жорстко, зате чесно, – знизав плечима Данило.

…Минуло три місяці. За багато накритим весільним столом Ганна Андріївна підіймала черговий келих за здоров’я молодих.

А Данило і Надія були дуже щасливими, й не зводили одне з одного закоханих очей. “А що ще треба матері, крім того, що її єдина дитина щаслива, правильно?” – так подумала Ганна Андріївна і посміхнулася невістці.

Адже вона була мудрою жінкою, і чудово знала одне з правил життя – розумна свекруха отримує доньку, а дурна – втрачає сина…

КІНЕЦЬ.