По-хорошому мені б варто було попросити вибачення у мами, але зробити це я не наважуюся. Навряд чи зможу розповісти це їй в обличчя. Моя мама працювала секретарем в одній крутій фірмі.

Одного разу, два роки тому, коли я ще вчився в школі, я прийшов до неї на роботу. Хотів попросити грошей на клуб. Мій приятель відзначав День народження і ми збиралися всю ніч веселитися.

Я поспішав, хотів ще зайти за знайомою дівчиною. Мати була дуже зайнята, оформляла якийсь важливий документ і в неї, крім того, було ще багато роботи. Вона закінчила з документом і попросила мене віднести його шефу.

Я взяв цей договір, піднявся, а шефа немає. Кабінет зачинений. Ну, чого ж не повернутися до матері й не сказати як є? Так ні, думаю, документ важливий і вона все одно попросить мене почекати її керівника.

Я розлютився, що втрачаю час, дійшов до найближчої урни і документ викинув. Після чого повернувся до мами, сказав, що все зробив, узяв гроші і поїхав у клуб. Ну дурень малолітній був і все тут.

У результаті у них там зірвалася якась угода і маму мою просто звільнили, тому що вирішили, що це вона вчасно не підготувала потрібні папери, а я так і стояв на своєму, що документи віддав, а це начальник до неї причепився.

Та власне я ж зрозумів, що виправити нічого не можна і просто злякався. Мама моя півроку була безробітною, ледве влаштувалася потім на посаду набагато гіршу. Зараз я сам працюю водієм.

Розумію вже, що таке відповідальність, і чим це може скінчитися. Стільки разів за ці два роки хотів попросити вибачення, але якось усе язик не повертається. Боягуз….

КІНЕЦЬ.