– Ой, Лізонько, прийшла! Проходь швидше, вечеря готова!

Ліза увійшла на кухню, і свекруха відразу швидко цмокнула її в щічку.

– Втомилася, мабуть?

– Так, трохи. Ірино Борисівно, давайте я вам чимось допоможу.

– Ой, кинь, – відмахнулася свекруха. – Сідай, відпочивай. Я вже майже все приготувала. Сергія дочекаємось, чи сядемо їсти?

Ліза відвела очі, підібгала губи, щоб не видати емоції.

– Сергій на роботі затримається, тож давайте без нього.

– Ох, той ще трудяга, – похитала Ірина Борисівна головою. – Хоча, він мужик, йому належить працювати. Щоб дружині догодити, – кокетливо додала вона.

Ліза посміхнулася, але посмішка вийшла якоюсь змученою.

– Лізо, трапилося щось? – все ж таки помітила свекруха, що невістка не в дусі.

– Ні-ні, – поспішила переконати її Ліза. – Все добре. Втомилася просто.

– Ну, гаразд, зараз вечеряй, потім сходи, прийми ванну і лягай відпочивати.

– Та треба ще прибратися трохи, бо все на вас. Мені вже дуже ніяково.

– Припини! – замахала руками свекруха. – У вихідний допоможеш мені, якщо сили будуть. Я ж із дому працюю, майже весь день вільна. А ви приходите, мало не вночі.

Ліза посміхнулася. Ірина Борисівна замінила їй маму, яку Ліза до ладу і не знала. Мати її була асоціальною, ось Ліза і росла з бабусею.

А потім бабусі не стало, Лізі тоді ще двадцяти не було. І залишилася вона сама. Мати хоч і була жива, але справи до дочки їй не було. Та й не хотіла Ліза з нею бачитися. А хто її батько, вона й не знала.

А потім Ліза зустріла Сергія. Він їй здався дуже дбайливим, дуже милим. Напевно, Лізі будь-який таким би здався, адже вона раніше ніколи не закохувалася.

Бабуся хоч її й виховала та на ноги підняла, любові до неї до ладу не виявляла. Постійно твердила, що внучку їй повісили на шию. Напевно, в глибині душі вона Лізу все ж таки любила, просто цього показувати не вміла.

А тут Сергійко – лагідний, добрий, здавалося, що надійний. А потім він познайомив Лізу зі своєю мамою.

Вона оточила дівчину таким теплом, якого Ліза раніше не відчувала. Ірина Борисівна була дуже доброю, турботливою, Лізу сприймала, як свою дочку. Ніколи не нав’язувала власну думку, ніколи не тисла.

І ось вони вже два роки живуть утрьох, а Лізі і їхати не хочеться. Її подруги мріяли втекти від свекрухи, а Ліза боялася, що це може статися.

З Сергієм вони вже півтора року були одружені, думали про дітей. Все було чудово, здавалося, що життя Лізи нарешті налагодилося.

Але так було до того тижня, коли Ліза дізналася, що її чоловік має коханку.

Вона нічого не сказала Сергію. Не стала закочувати скандал, не стала чогось вимагати. Просто проревіла пів ночі, думаючи, як жити далі.

Вона навіть піти не могла, нікуди їй було. Бабуся теж жила на орендованій квартирі, і там вже інші мешканці. Звичайно, можна жити у подруг, або орендувати якусь кімнату, але Ліза боялася змін.

Все її життя було суцільним кошмаром, щойно, здавалося, все вгамувалося. Їй так пощастило: чудова свекруха, будинок хороший, робота стабільна. А Сергій все зіпсував!

Ліза сподівалася, що він схаменеться. Зрозуміє, що так не можна, що Ліза найкраща. Але сьогодні знову надійшло повідомлення, що він затримується на роботі. Ліза чудово знала, що він із тією, іншою.

Вдавати, що все гаразд, було складно. Добре, що свій стан можна звалити на втому. Але Ліза чудово знала, що це все тимчасові заходи, що треба щось робити. Але ніяк не могла наважитися.

Вона не уявляла, як скаже Ірині Борисівні про те, що її син зраджує Лізу. Вона не хотіла її засмучувати й, хоч би як банально це звучало, втрачати.

Ліза розуміла, якщо вони з Сергієм розлучаться, то вона повинна буде розпрощатися не лише з чоловіком, а й із його мамою. І та сім’я, яку подарувала їй доля, знову від неї відмовиться.

Від цієї думки було так гірко. Так не хотілося знову залишатись одній. Варто було тільки про це подумати, як одразу сльози на очі наверталися. Але й вдавати, що все гаразд, з кожним днем ​​виходило дедалі гірше.

– Лізо, ти тут?

– Га? – Дівчина підвела голову. Видно, Ірина Борисівна щось їй говорила, але вона вся була у своїх думках.

– Я питаю, чи не плануєте на море цього літа? Просто у моєї подруги є будиночок в Одесі, який вона здає. Я могла б дізнатись у неї про все, напевно, дешевше, ніж готель вийде.

Ліза уявила, як вона відпочиває із Сергієм. А потім зрозуміла, що не знає, що буде завтра, не те, що за кілька місяців. І від цього стало нестерпно тужливо.

– Не знаю, – практично прошепотіла Ліза.

– Та що відбувається? Лізо, що сталося?

Ірина Борисівна спитала це так м’яко, що серце дівчини просто не витримало. Вона подалася до свекрухи, обійняла її та розплакалася.

– Гей, ти чого? Сонечко, що трапилося? Щось на роботі? Якщо тебе там кривдять, звільняйся!

– Ні, не на роботі, – промовила Ліза.

– А що тоді? Сергій щось зробив?

Дівчина відсторонилася, а потім невпевнено кивнула.

– Так, чим він тебе образив? Ти мені скажи, я йому ременя дам!

– Ірино Борисівно, – прошепотіла Ліза, – напевно, нам доведеться розлучитися.

Свекруха зрозуміла, що все серйозно. І справа не в якійсь суперечці, чи невинному жарті, раз Ліза заговорила про розлучення.

– Що сталося? – Запитала вона.

– У Сергія інша…

– Що?

– Я випадково дізналася. Хотіла одну фотку з його телефону перекинути, і в цей момент написала вона.

– Знаю, що не повинна була, але я все ж таки залізла в листування. Вони вже кілька місяців зустрічаються, і це не просто флірт.

– Коли ти дізналася?

– Тиждень тому.

– І весь цей час мовчала? З Сергійком говорила?

Ліза заперечливо хитнула головою.

– Чому?!

– Я сподівалася, все налагодиться. Мені так добре з ним та з вами, я вперше відчула себе частиною сім’ї. А якщо все впаде, я залишуся одна! Я думала, що зможу стерпіти, зможу вдавати, що нічого не знаю. Але не вийшло.

– Господи, дівчинко моя, – обійняла Лізу свекруха, – бідна … Що ж ти мені одразу не сказала? А я зі своїми нісенітницями тут лізу.

– Не хотіла, щоб ви засмучувалися.

– Кинь. Знаєш, що тобі треба поговорити з Сергієм. І потім вирішувати, чи готова ти його прощати, чи ні.

Ліза кивнула головою. Вона й сама це розуміла, але якось із підтримкою свекрухи було легше.

Сергій прийшов ближче до півночі, Ірина Борисівна ще не спала.

– Мамо, є, що поїсти?

– На плиті.

– А ти чого така? Сталося, що?

Мама нічого не відповіла, але глянула на сина так, що він зрозумів, що вона все знає. Їсти Сергій не став, пройшов до спальні. А там на нього чекала Ліза.

– Я все знаю, – відразу заявила вона. – Ти мені зраджуєш.

Сергій відвернувся. Нерозумно відпиратися, якщо дружина вже в курсі.

– І що далі? – Запитав він.

– Скажи, ти кохаєш мене? Ти готовий усе це кинути заради нашого щастя?

– Я вже й не знаю, Лізо, – відповів він.

У дівчини серце провалилося кудись у шлунок. Вона проковтнула, витерла сльози, а потім підвелася з ліжка.

– Тоді, нам треба розлучитися.

– Як скажеш.

Сергій спокійно роздягався, готуючись до сну. Наче йому було начхати. Хоча, напевно, так воно й було, до того ж давно.

Ліза згадала, що валіза знаходиться в коморі. Ковтаючи сльози, вона вирушила за нею, і в коридорі зіткнулася зі свекрухою.

– Ти як?

– Ми розлучаємося. Йому байдуже. Ірино Борисівно, я зараз зберу речі та поїду. Дякую вам за все.

– Стій-стій, куди ти поїдеш?

– Придумаю щось…

– Так, нікуди ти не їдеш. Ходімо до мене, поспиш сьогодні зі мною. А завтра щось вирішимо.

Ліза заснула досить швидко. Мабуть, далася взнаки нервова напруга. А прокинулася, почувши розмову. Хоч двері в кімнату і були зачинені, Ліза все одно змогла все розчути.

– Як ти міг? Ти ж присягу давав! Ти повинен любити свою дружину.

– Мамо, не починай! Так буває, зустрів іншу!

– Іншу? І що ти зробив? Прийшов до своєї дружини, перепросив, пояснив усе, як є? Ні, ти зраджував їй за її спиною!

– І що тепер? – огризнувся Сергійко. – Так, я поганий! Ви ж вже вирішили? Але тепер Ліза все знає, – розлучимося. А я зможу вже відкрито зустрічатися з тією, з якою хочу!

– Я розчарована, синку, – тихо промовила Ірина Борисівна. – Найжорстокіше – грати з почуттями людей. Особливо з тими, кого вже зраджували.

– Ой, мамо, годі! Ліза збереться і поїде, подамо на розлучення! Так сталося!

– Ні, любий. Це ти зберешся і поїдеш. Думаєш, я стану твою коханку до себе в гості кликати?

– Мамо, ти чого?

– Ти сім’ю зруйнував, не Ліза. Ми з нею залишимося, а ти чеши до свого нового кохання.

– Ти ось так виженеш сина?

– Зі своєї квартири – так. Маю право вирішувати, кому тут жити, а кому ні. З серця, звичайно, не вижену. Ти мій син. Але я хочу жити в комфортній атмосфері, а не серед інтриг та зради.

Ліза лежала, не рухаючись. Вона повірити не могла, що свекруха вчинила саме так. Їй було радісно та тривожно одночасно. Вона не хотіла, щоб Ірина Борисівна сварилася із сином.

Але вона вже все вирішила. Сергій забрав свої речі та поїхав. Чи то до коханки, чи квартиру винайняв.

– Ірино Борисівно, дякую вам. Я потім винайму житло і з’їду, ви не думайте, – пізніше, коли Сергій поїхав, промовила дівчина.

– Живи, скільки хочеш. І пам’ятай, щоб не сталося, ми залишимося з тобою сім’єю. Я тобі завжди допоможу та підтримаю тебе.

– Дякую вам.

Ліза прожила з Іриною Борисівною ще пів року. Періодично стикалася з Сергієм, але між ними все було скінчено. Коли Ліза зрозуміла, що свекруха її підтримує, їй було легше відпустити чоловіка.

А потім вона винайняла квартиру, бо вирішила, що настав час рухатися далі. І навіть тоді, коли вона зустріла чоловіка, Ліза не припинила спілкуватися з Іриною Борисівною. Зі своєю мудрою названою мамою…

Дякую Вам, шановні читачі, за ваші коментарі, та вподобайки.

КІНЕЦЬ.