Я разом із дружиною переїхав до її батьків, щоб заощадити на оренді та мріяти про власну квартиру. Життя з її батьками здавалося тимчасовим компромісом, але однієї ночі я почув дивні звуки з підвалу.

Побачивши тещу Олену в бордовому халаті, яка таємно спускалася вниз, я зрозумів, що в цьому домі ховається щось незвичайне. Що вона робить там посеред ночі? Ця загадка не давала мені спокою, і я вирішив розібратися, не здогадуючись, що правда змінить усе.

Однієї ночі, коли звуки з підвалу знову розбудили мене, я не втримався. Обережно встав із ліжка, щоб не потривожити Віру, яка спала міцно, як завжди, і тихенько спустився сходами. У тьмяному світлі передпокою я побачив Олену, одягнену в бордовий халат, яка безшумно відчинила двері до підвалу й зникла в темряві.

Я підійшов ближче, але почув лише приглушені голоси, які не міг розібрати. Повернувшись до спальні, я не міг заснути, розмірковуючи, що ж відбувається в цьому будинку.

Життя з батьками Віри, Оленою та Степаном, не було моєю мрією, але обставини змусили нас із дружиною зробити цей крок. Оренда квартири в місті висмоктувала з нас 12000 гривень щомісяця, а про іпотеку годі було й мріяти — банк лише сміявся з наших доходів.

Тож ми з Вірою, стиснувши зуби, погодилися на пропозицію її батьків пожити в їхньому просторому будинку в передмісті. Вони запевняли, що це буде зручно для всіх, і я, чесно кажучи, не мав підстав їм не вірити.

Олена та Степан прийняли нас тепло, віддавши нам весь другий поверх. У нас була власна спальня, маленька вітальня і навіть окремий санвузол — майже як квартира, тільки з запахом домашнього борщу, який Олена готувала щовечора. Віра працювала в офісі, повертаючись додому втомленою, а я, як фрілансер-веброзробник, цілими днями сидів за ноутбуком.

Ми з дружиною домовилися, що це тимчасово — максимум рік, щоб назбирати хоча б на перший внесок за квартиру. Олена взяла на себе готування, а ми з Вірою допомагали з прибиранням і дрібними справами по господарству. Здавалося, усе налагоджується, але одна річ не давала мені спокою.

Мій сон ніколи не був міцним, але в будинку свекрів я почав прокидатися щоночі, завжди близько другої години. Спочатку я думав, що це через зміну обстановки, але потім почув звуки — тихі, але чіткі, ніби хтось ходив унизу. Віра спала, як камінь, і питати її про це не було сенсу. Я ж, лежачи в темряві, відчував, як цікавість змішується з роздратуванням.

Щоночі ці звуки повторювалися, і я вже не міг їх ігнорувати. Кава вранці не рятувала, а дедлайни по проєктах тиснули дедалі сильніше. Я мусив дізнатися, що коїться.

Одного вечора, коли звуки знову долинули з першого поверху, я вирішив діяти. Встав із ліжка, натягнув светр і, ступаючи якомога тихіше, спустився сходами. У передпокої я побачив Олену — у її бордовому халаті, з акуратно зібраним волоссям, вона відчинила двері до підвалу й зникла за ними.

Я застиг. Що вона там робить? Я підійшов до дверей, але почув лише нерозбірливі голоси. Серце калатало, але я повернувся до спальні, так і не наважившись постукати. Наступного ранку Олена поводилася, як завжди, — метушилася на кухні, подавала нам із Вірою яєчню й усміхалася.

— Кава, Борисе? — запитала вона, ставлячи переді мною чашку.

— Дякую, — відповів я, уважно спостерігаючи за нею.

Вона виглядала, як завжди: привітна, трохи метушлива, із легким рум’янцем від гарячої плити. Жодних натяків на нічні походеньки. Я вирішив поки мовчати, але цікавість гризла мене, як кіт мишу. Наступні кілька ночей я не спав, прислухаючись до звуків. Щоночі Олена спускалася до підвалу, і щоночі я обіцяв собі розібратися.

Нарешті я не витримав. Одного вечора, коли Віра заснула, я прокрався до підвалу раніше за Олену. Двері були відчинені, і я, присвічуючи ліхтариком на телефоні, увійшов. Підвал був охайним: полиці з консервацією, старий велосипед Степана, кілька коробок із різним мотлохом. Я сховався за старою шафою, де Степан тримав інструменти, і став чекати. Серце гупало так, що я боявся, що мене почують. Незабаром з’явилася Олена, і я ледь стримав здивований вигук.

На ній була не звична домашня сукня, а пишна вечірня сукня кольору індиго, розшита блискітками. Обличчя тещі було вкрите яскравим макіяжем — густі тіні, червона помада, ніби вона зібралася на театральну сцену. Вона поставила на стіл у підвалі ноутбук, розклала поруч колоду карт і ввімкнула запис на телефоні. “Доброї ночі, мої зірочки! З вами знову пані Одарка!” — сказала вона в камеру, і я відчув, як у мене відвисла щелепа. Пані Одарка? Це ж Олена, теща, яка вдень пече пиріжки з вишнями!

Я сидів, затамувавши подих, поки вона розкладала карти, розповідаючи щось про “енергію місяця” і “шлях до гармонії”. Це було настільки сюрреалістично, що я ледь не розсміявся. Коли вона закінчила запис і пішла, я вислизнув із підвалу й кинувся перевіряти інтернет. У TikTok я знайшов її акаунт — “Пані Одарка” мала 700000 підписників! Відео з порадами по фен-шую і навіть рецептами “місячного чаю” набирали тисячі лайків. Я був у подиві. Вдень — звичайна господиня, вночі — зірка TikTok. Чи знають про це Віра і Степан?

Наступного дня, коли ми з Оленою залишилися на кухні самі, я не втримався.

— Олено, звідки взялася пані Одарка? — запитав я якомога спокійніше, хоча всередині все кипіло від цікавості.

Вона застигла, тримаючи чайник. Її обличчя спалахнуло, і вона ледь не впустила посуд.

— Що ти сказав? — перепитала вона, явно намагаючись виграти час.

— Пані Одарка. Я бачив вас у підвалі. І ваші відео, — я вирішив не ходити навколо.

Олена зітхнула, сіла за стіл і жестом запросила мене приєднатися.

— Борисе, обіцяй, що це залишиться між нами, — сказала вона тихо.

— Обіцяю, — кивнув я.

Вона розповіла, що завжди захоплювалася картами, астрологією і всяким “містичним”. Але Степан вважав це дурницями, а Віра в дитинстві сміялася з її гороскопів. Тож Олена ховала своє хобі, поки не натрапила на TikTok. Там вона почала записувати відео під псевдонімом, і несподівано вони “вистрелили”. Її підписники просили нових ворожінь, і вона не могла зупинитися.

— Це приносить мені радість, — зізналася вона. — І ще дещо, але про це потім.

— А чому вночі? — не втримався я.

— Бо вдень я зайнята господарством, а вночі тихо, — усміхнулася вона. — І Степан не бурчить.

Я пообіцяв мовчати, але не міг позбутися думки, що в цій історії є щось більше. Олена натякнула на “дещо”, і це не давало мені спокою. Минуло кілька тижнів, і ми з Вірою готувалися до п’ятої річниці весілля. За цей час я помітив, що Олена стала ще активнішою в підвалі, а її акаунт набрав уже 800000 підписників. Я навіть почав дивитися її відео — вони були дивно заспокійливими.

На річницю Віра влаштувала сюрприз. За вечерею, коли ми всі зібралися за столом, вона взяла мене за руку.

— Борисе, я хочу тобі дещо сказати, — її очі сяяли.

— Нова робота? — пожартував я, думаючи, що вона нарешті знайшла щось краще.

— Ні, — вона почервоніла. — Я чекаю дитину.

Я застиг, а потім відчув, як очі защипали від сліз. Ми з Вірою давно мріяли про дитину, і це було найкращим подарунком. Я обійняв її, не в силах підібрати слова. Олена, яка сиділа навпроти, раптом підморгнула мені.

— А тепер перевірте свій банківський рахунок, — сказала вона з хитрою усмішкою.

Ми з Вірою відкрили додаток і ледь не впали зі стільців. На рахунку було 300000 гривень — сума, якої ми точно не мали.

— Це від мене і Степана, — сказала Олена.

— Ну, переважно від пані Одарки. Її відео непогано монетизуються.

Я був приголомшений. Теща, яка заробила нам на перший внесок за квартиру? Степан, який, виявилося, знав про її хобі, лише усміхався.

— Вона завжди була дивакувата, але я радий, що це пішло на користь, — сказав він.

Життя здивувало мене, як ніколи. Хто б міг подумати, що наша мрія про власний дім здійсниться завдяки таємній зірці TikTok, яка живе в підвалі?

Тепер я сиджу на ґанку з кухлем теплого компоту, вдивляюся у світле віконце підвалу й думаю: а скільки ще сімей живуть на дві паралельні реальності і навіть не здогадуються про приховані скарби одне одного?

Ми з Вірою рахуємо дні до народження малюка і водночас прикидаємо, де поставимо диван у майбутній власній квартирі. А Олена, певен, уже вигадує черговий ритуал із ка,,ами, що підкорить мережу швидше, ніж я встигаю написати черговий рядок коду.

І ось тут мені хочеться запитати вас, друзі. Чи доводилося вам відкривати подібні сімейні таємниці, які спершу шокують, а потім рятують? Чи змогли б ви промовчати, як я, побачивши нічний двіж у підвалі?

Може, ваші батьки потай заробляють у TikTok або записують подкаст про котів, поки ви спите? Наскільки далеко ви готові зайти, аби зберегти чужу чарівність у секреті, коли від неї залежить добробут усієї родини?

І, зрештою, чи мали б ви сміливість довірити своє майбутнє непередбачуваному хобі близької людини? Поділіться своїми історіями в коментарях, бо, здається, підвал кожної родини приховує набагато більше, ніж банки з огірками й старі велосипеди.

Джерело