1. — Я проти, щоб Ксенія залишалася з ночівлею у твоєї мами! – якось сказала я чоловіку, коли не могла терпіти її витівки. – У дитини зуби псуються, а вона її цукерками годує. А донька заснути не могла, подивилася якийсь мультик, який ми їй забороняємо. Так більше продовжуватися не може.

— Я поговорю з мамою і ми знайдемо правильне рішення, – відповів чоловік.

“Як добре, що чоловік мене підтримує й на моєму боці, попри те, що то його мати”, – подумала я та почала очікувати тої бесіди.

Коли я вперше зустріла Дениса, було ясно, що наше життя буде спільним. Він був моїм порятунком, моїм всесвітом і вже через рік після знайомства ми вирішили одружитися. Перші роки нашого шлюбу були наповнені щастям: з’явилася наша донька Ксенія, ми придбали квартиру та зробили у ній ремонт. Здавалося, що все у нашому житті йде гладко.

Але у цій казці було маленьке “але” — моя свекруха Алла Степанівна. З першої зустрічі стало зрозуміло, що вона не готова прийняти мене. Жінка завжди знаходила привід для критики. Якось, коли я намагалася знайти спільну мову з нею, вона сказала:

— Оленj, ти знаєш, що в нас з тобою не складаються стосунки? Я б на твоєму місці більше зосередилася на тому, щоб доглядати за чоловіком та дитиною, ніж на ремонті цієї квартири.

Я намагалася зберігати спокій, тому відповіла:

— Мамо, я розумію, що мої дії можуть не відповідати вашим очікуванням, але ми намагаємося створити комфортне середовище для нашої родини. Сподіваюся, ви зрозумієте.

Здавалося, що наші зусилля були марними. Через деякий час з’явився період “затишшя”, коли стосунки стали нейтральними. Ми навіть почали сподіватися, що свекруха змириться. Але все змінилося, коли я помітила, що вона почала налаштовувати Ксеню проти нас. Одного разу я почула, як наша донька сказала:

— Мамj, бабуся каже, що ти мене не любиш. Бо у неї так весело, можна просто цілий день їсти цукерки та дивитись мультики. А ще бабуся каже, що ви з татком занадто суворо мене виховуєте. А так не можна!

Мене мов холодною водою облили. Я піднялася, щоб поговорити з чоловіком.

— Денисе, нам потрібно щось змінити. Я не можу більше терпіти це. Твоя мама використовує нашу доньку як інструмент маніпуляцій. Я не можу дозволити, щоб це тривало далі.

Чоловік зітхнув важко:

— Я знаю, Олено. Я теж це бачу. Але як же ми це зробимо? Вона моя мама, і я не хочу, щоб це призвело до ще більшого конфлікту.

— Ми повинні поставити межі. Ми будемо спілкуватися з нею тільки коли їй потрібна допомога. Донька більше не буде проводити з бабусею час.

Ми вирішили діяти. Коли ми пояснили мамі нашу позицію, вона розсердилася.

— Невдячні діти! Як ви можете так зі мною чинити? Я вам допомагала і тепер ви мене просто відкидаєте!

Я була розчарована та роздратована, й випалила:

— Мамо, ми просто хочемо забезпечити нашій доньці спокій. Наша родина — це наш пріоритет. Ми не можемо дозволити, щоб Ксеня підпала під Ваші маніпуляції. Мені не подобається, що Ви налаштовуєте дитину проти мене.

Її очі заблищали від гніву, але вона нічого не відповіла. Алла Степанівна ще багато чого говорила на нашу адресу та навіть сказала, що залишить мого чоловіка без спадку, але ми стояли на своєму. Цей момент був важким для мене, але я знала, що ми прийняли правильне рішення. Спокій у нашій родині й психічне благополуччя дитини були важливішими за будь-які інші конфлікти.

Ми обмежили з мамою спілкування та більше не водили до неї нашу доньку. Свекруха сама приходила до нас, коли хотіла поспілкуватися з онучкою і я могла хоч трохи контролювати їх розмови. Нам здалось, що це було правильне рішення й ми змогли захистити свою родину від негативу, що міг знищити наше щастя.

Але наш спокій тривав не довго, донька підросла і бабуся усіляко почала переманювати її на свій бік. То гаджети дорогі купує, за якими ми з чоловіком не дозволяємо проводити цілі дні, то гроші їй дає, які донька почала витрачати не на надто корисні речі. Розмови з Аллою Степанівною закінчуються сварками і її фразою: ” у мене одна онучка і я хочу її побалувати”. А те, що вона псує дитину своїм оцим “побалувати” жінка не розуміє.

Донька вчора не слухалася, все ніяк не відривалася від гри на телефоні і не лягала спати. Тоді я пішла на крайні міри і відключила інтернет, а потім забрала в неї телефон і сказала, що буде вона без гаджету допоки не виправить свою поведінку і не почне нарешті слухатись батьків. І що ви думаєте? Наша дівчинка заявила, що вона піде жити до бабусі.

Як бути далі, я просто не уявляю, як нам захистити свою сім’ю від свекрухи і налагодити стосунки з донькою, які зіпсувались, здається, остаточно вже?

Джерело