Я проти того, щоб чоловік допомагав свекрусі грошима. Чоловік учора сказав, що його мати на пенсію зібралася виходити. Літо хоче доопрацювати, а з вересня на заслужений відпочинок. Нічого особливо в цьому немає, але свекруха впевнена, що їй має допомагати син. Бо ж на саму пенсію прожити неможливо. Щомісяця він повинен давати 2-4 тисячі.

Свекрусі влітку має виповнитись шістдесят два роки. Вона звичайна нічим не примітна жінка із зайвою вагою та купою болячок. Виглядає на свої роки і навіть старше. Багато років живе одна у двокімнатній квартирі, нічим не цікавиться, хобі не має. Якщо, звичайно, не рахувати за хобі плітки про сусідок та подруг.

Відразу після весілля півтора року ми жили у свекрухи, поки вирішували своє житлове питання. Спільне проживання було складним та стосунки так і залишилися напруженими. Роз’їжджалися зі скандалом і майже рік потім не спілкувалися.

Потім відносини поступово виправилися, звичайно, але близькими та рідними людьми ми так і не стали. Коли народилися онуки, мати чоловіка трохи допомагала, але без особливої уваги. Якщо попросили посидіти, не відмовлялася, але ініціативи не виявляла. Хоча ми зверталися до неї лише у абсолютно безвихідних ситуаціях.

Кілька разів вона забирала дітей із саду, тиждень сиділа зі старшим, поки я була у пологовому будинку. Потім якось зі старшим ми до лікарні потрапили, а вона залишилася з молодшим, однорічним. А, ну останні три роки собакою нашою займається, коли ми їдемо у відпустку. Ось і вся допомога.

Я вважаю, що ми з чоловіком чудово впоралися і без її допомоги. Дітей виростили, їм уже тринадцять і дев’ять років, іпотеку за свою квартиру виплатили, купили дачу. У планах – упорядковувати дачу та брати ще одну квартиру, на майбутнє, хоча б невелику. Можливо, дітям на старт, може собі на старість.

Зараз зі свекрухою підтримую ввічливий нейтралітет, вітаємо одна одну зі святами кілька разів на рік. Здебільшого вона спілкується із сином. Дзвонить, дізнається про новини, повідомляє свої. А тепер ось у свекрухи пенсія на горизонті, і вона, виявляється, чекає на допомогу від сина. Має список постійних ліків на кілька тисяч в місяць. Плюс потрібно купувати харчування, взуття, одяг, господарські товари, оплачувати комуналку, стригтися, ремонтувати взуття та лікувати зуби.

І це ще далеко не повний перелік витрат, звісно. А якщо ще якийсь форс-мажор у вигляді платної операції, то й зовсім катастрофа. Усі пенсіонери якось живуть! Мої батьки, наприклад, вони взагалі в області, у них копійкова пенсія. І вони навіть не думають просити грошей у мене. Та я впевнена, навіть якщо я раптом надумаю їм щось давати, вони відмовляться навідріз. При цьому якось не бідують, ліки купують, одягаються, харчуються нормально.

Ми з чоловіком працюємо, але наші доходи розписані вже давно, і викроїти з бюджету дві чи чотири тисячі щомісяця дуже проблематично. Ні, можна, звичайно, якщо не їздити відпочивати, або скасувати спорт у дітей, або закинути дачу, або не брати квартиру в кредuт.

Чоловік каже, що це означає треба урізати доходи, дача і так постоїть. Все-таки це мама, і відмовити їй у допомозі він не може. Чоловіка свекруха ростила одна з дванадцяти років. Але я не бачу в цьому особливого героїзму. Жодних особливих вкладень свекруха не робила, чоловік навчався безкоштовно, влітку в таборі. Власне, як усі діти того часу.

Я терпіти це не маю наміру. Сказала, що якщо не може відмовити, то нехай шукає додатковий заробіток. Без урізання витрат на сім’ю. А що? Я вважаю це справедливим. Твоя мама – це твій обов’язок, до чого тут я і діти?

КІНЕЦЬ.