У той день я вирішила прогулятися в парку, одягнувши свою улюблену тонку білу сукню.

Знайшовши відокремлене містечко, я сіла на лаву, занурившись у свої думки.

Лише через півгодини я зрозуміла, що лава була незвичайно липка.

З жахом я виявила, що вона пофарбована, а мою сукню тепер “прикрашали” розводи фарби.

У паніці, я спробувала акуратно підвестися, але тканина сукні міцно трималася за лавку.

Я швидко зрозуміла, що самостійно впоратися не зможу, і зателефонувала сестрі:

“Привіт, мені потрібна твоя допомога…

Так, терміново!

І не забудь принести з собою якийсь одяг.”

Чекаючи на її прибуття, я намагалася залишатися незворушною, але незабаром до лави підійшла група молодих людей.

Побачивши моє становище, вони не стримали сміху.

“Ну й день у тебе” – з усмішкою помітив один з них, розглядаючи моє червоне від сорому обличчя.

Я спробувала відбутися жартами: “Це новий тренд, не знали?”

Але моє серце важко забилося від приниження.

На щастя, моя рятівниця, сестра, не забарилася.

Прибувши на місце вона швидко оцінила ситуацію.

“Не хвилюйся, зараз все виправимо,” – сказала вона, простягаючи мені чистий одяг.

У результаті ми акуратно змогли відліпити мене від лави, хоча сукню довелося залишити в полоні фарби.

Цей день я запам’ятала надовго – як нагадування про те, що часом несподівані неприємності можуть перетворитися на смішні історії, коли поряд є підтримка та розуміння близьких.