Два роки тому ми з чоловіком одружилися. Ще бувши малою, я мріяла про красиве весілля, пишне плаття, доброго чоловіка. І ось коли Артем зробив мені пропозицію, ми стали планувати весілля.

Продумували все до найменших дрібниць.

Обоє хотіли, щоб цей день став для нас найкращим у житті.

Хотілося красиво розпочати наше сімейне життя. Як з чистого аркуша.

Дата весілля була символічною для нашої пари. Саме цього дня ми й познайомилися три роки тому. Ми замовили ресторан, обрали стиль, декор, фотографа, запросили гостей.

Ось настав день весілля. В моєму домі зібралося чимало людей.

Нічого не віщувало біди.

Фотограф зробив мені чудові фото, мама з татом благословили нас, і ми поїхали на шлюб.

Під церквою ми ще декілька хвилин зачекали призначеного часу. Та й фотограф потрапив у затор.

Тоді я й почула чимало цікавого.

Сестри обговорювали мою весільну сукню, мовляв, могла купити щось краще. Родичам взагалі було не до вподоби місце проведення свята. Та й ідея святкування їм не сподобалася.

Свекруха також жалілася своїй рідні.

Говорила, ніби я їй ніколи не подобалася, а її син робить величезну помилку.

Бачили б ви мене в той момент. Хотілося одночасно плакати та кричати. Я ледь себе стримала, щоб не відкрити вікно автомобіля та не сказати, що я все чула. Чоловік мене стримував.

Він переконував мене в тому, ніби розмови людей та їх думка не повинні впливати на нашу сім’ю.

Головне, ми кохаємо одне одного. Ми створимо сім’ю – і все буде гаразд.

Ці слова заспокоїли мене. Ми взяли шлюб та разом з гостями поїхали в ресторан на святкування.
Не встигли гості сісти на свої місця, як я взяла мікрофон:

– Дорога рідня, друзі та колеги по роботі, прошу залишитися лише тих, хто щиро радий за нас.

А тих, хто прямо перед нашим носом обговорював нас, попросила б залишити наше свято. Думаю, ті про кого йде мова, самі здогадаються. Всього вам хорошого.

Після моїх слів майже всі присутні покинули зал. Залишилися тільки найближчі. І свекруху ми теж попросили піти.

КІНЕЦЬ.