Я приїхала в гості до невістки з сином і хотіла їй помогти з приготуванням. Коли Ліля простягнула мені чорні резинові рукавички, я спершу подумала, що це жарт. Але потім вона додала: – Якщо хочете бути корисною, то тільки так! Тільки в рукавичках все робіть. – Але ж, Лілю, ти ж робиш без рукавичок! То чого я повинна? – Бо я свої руки знаю, а ось ваші, як я бачу, не дуже чисті. Ви ж у селі живете

Я приїхала в гості до невістки з сином і хотіла їй помогти з приготуванням. Коли Ліля простягнула мені чорні резинові рукавички, я спершу подумала, що це жарт. Але потім вона додала:
– Якщо хочете бути корисною, то тільки так! Тільки в рукавичках все робіть.
– Але ж, Лілю, ти ж робиш без рукавичок! То чого я повинна?
– Бо я свої руки знаю, а ось ваші, як я бачу, не дуже чисті. Ви ж у селі живете.
Мене наче хтось крижаною водою облив, чесне слово. Вже ні готувати не хотілося, ні їсти за її столом. Я повільно опустила ті рукавички на стіл і мовчки пішла до кімнати.
Не знала, що й сказати. Образа тиснула на мене зсередини. Як вона могла? Я все життя працювала, доглядала за господарством, руки мої, може, й не такі доглянуті, як у неї, але точно чисті!
Сиділа в кімнаті й думала: чому вона так ставиться до мене? Я їй нічого поганого не зробила. Завжди допомагала, ніколи не лізла в їхні справи. Але це не перший випадок, коли Ліля дає мені зрозуміти, що я для неї якась, не така.
Ось хоча б минулого разу, коли я приїхала з домашнім молоком і сиром. Їхній Сергійко обожнює вареники з сиром, і я спеціально приготувала. А Ліля, тільки глянувши на все це, скривилася:
– А ви впевнені, що молоко свіже? Бо я своєму синові таке давати не буду.
– Лілю, воно ж від моєї корови! Я його перед дорогою щойно зцідила!
– Мама казала, що в селі часто антисанітарія. Я не можу ризикувати здоров’ям дитини.
Тоді я проковтнула образу. А що мала казати? Забрала ті вареники назад і вже мовчки відвезла додому.
А ще той випадок, коли вона витягла з пакета светрика, якого я Сергійкові зв’язала. Така гарна вовняна річ, тепла! А вона навіть не подякувала. Просто глянула й сухо сказала:
– Ой, ну він таке не носить. Ми йому брендовий одяг беремо.
Віддала мені назад, навіть не розглядаючи.
Тепер ось з тими рукавичками…
Я встала, вдягнула куртку й пішла до дверей. Мені не хотілося там більше залишатися. І тут Ліля вийшла з кухні:
– Ви куди?
– Додому. Якщо мої руки не досить чисті, то що вже казати про мене всю?
– Ой, та що ви ображаєтесь? Я ж просто…
– Просто вирішила вкотре мене “вколоти”? Я ж бачу, Лілю. Я розумна.
Вона мовчки дивилася на мене. Я чекала хоч якогось каяття, якихось слів. Але вона тільки знизала плечима:
– Робіть, як хочете.
Я пішла, грюкнувши дверима.
У маршрутці не могла заспокоїтися. Чому невістки так ставляться до свекрух? Чим ми їм заважаємо? Я ж не нав’язуюся, не втручаюся! Хотіла допомогти – отримала образу. Хотіла зробити щось добре – отримала байдужість.
Хочеться спитати жінок: як ви ставитеся до своїх свекрух? Чи не буває у вас бажання трішки більше поваги проявити? Бо завтра ви самі станете на наше місце. І тоді зрозумієте, як боляче…