Я приїхала в гості до невістки з сином і хотіла їй помогти з приготуванням. Коли Ліля простягнула мені чорні резинові рукавички, я спершу подумала, що це жарт. Але потім вона додала: – Якщо хочете бути корисною, то тільки так! Тільки в рукавичках все робіть. – Але ж, Лілю, ти ж робиш без рукавичок! То чого я повинна? – Бо я свої руки знаю, а ось ваші, як я бачу, не дуже чисті. Ви ж у селі живете

Я приїхала в гості до невістки з сином і хотіла їй помогти з приготуванням. Коли Ліля простягнула мені чорні резинові рукавички, я спершу подумала, що це жарт. Але потім вона додала:

– Якщо хочете бути корисною, то тільки так! Тільки в рукавичках все робіть.

– Але ж, Лілю, ти ж робиш без рукавичок! То чого я повинна?

– Бо я свої руки знаю, а ось ваші, як я бачу, не дуже чисті. Ви ж у селі живете.

Мене наче хтось крижаною водою облив, чесне слово. Вже ні готувати не хотілося, ні їсти за її столом. Я повільно опустила ті рукавички на стіл і мовчки пішла до кімнати.

Не знала, що й сказати. Образа тиснула на мене зсередини. Як вона могла? Я все життя працювала, доглядала за господарством, руки мої, може, й не такі доглянуті, як у неї, але точно чисті!

Сиділа в кімнаті й думала: чому вона так ставиться до мене? Я їй нічого поганого не зробила. Завжди допомагала, ніколи не лізла в їхні справи. Але це не перший випадок, коли Ліля дає мені зрозуміти, що я для неї якась, не така.

Ось хоча б минулого разу, коли я приїхала з домашнім молоком і сиром. Їхній Сергійко обожнює вареники з сиром, і я спеціально приготувала. А Ліля, тільки глянувши на все це, скривилася:

– А ви впевнені, що молоко свіже? Бо я своєму синові таке давати не буду.

– Лілю, воно ж від моєї корови! Я його перед дорогою щойно зцідила!

– Мама казала, що в селі часто антисанітарія. Я не можу ризикувати здоров’ям дитини.

Тоді я проковтнула образу. А що мала казати? Забрала ті вареники назад і вже мовчки відвезла додому.

А ще той випадок, коли вона витягла з пакета светрика, якого я Сергійкові зв’язала. Така гарна вовняна річ, тепла! А вона навіть не подякувала. Просто глянула й сухо сказала:

– Ой, ну він таке не носить. Ми йому брендовий одяг беремо.

Віддала мені назад, навіть не розглядаючи.

Тепер ось з тими рукавичками…

Я встала, вдягнула куртку й пішла до дверей. Мені не хотілося там більше залишатися. І тут Ліля вийшла з кухні:

– Ви куди?

– Додому. Якщо мої руки не досить чисті, то що вже казати про мене всю?

– Ой, та що ви ображаєтесь? Я ж просто…

– Просто вирішила вкотре мене “вколоти”? Я ж бачу, Лілю. Я розумна.

Вона мовчки дивилася на мене. Я чекала хоч якогось каяття, якихось слів. Але вона тільки знизала плечима:

– Робіть, як хочете.

Я пішла, грюкнувши дверима.

У маршрутці не могла заспокоїтися. Чому невістки так ставляться до свекрух? Чим ми їм заважаємо? Я ж не нав’язуюся, не втручаюся! Хотіла допомогти – отримала образу. Хотіла зробити щось добре – отримала байдужість.

Хочеться спитати жінок: як ви ставитеся до своїх свекрух? Чи не буває у вас бажання трішки більше поваги проявити? Бо завтра ви самі станете на наше місце. І тоді зрозумієте, як боляче…

Джерело