У затишній квартирі Олени, молодої жінки з м’якими рисами обличчя, панувала передноворічна метушня. Разом із чоловіком Олексієм та п’ятирічною донькою Лізою вона готувалася зустріти гостей.

Жінка, стоячи біля плити, перевіряла готовність святкових страв, а чоловік допомагав їй накривати на стіл.

Ліза бігала по будинку з новорічною іграшкою і питала, коли нарешті настане свято.

– О котрій прийде бабуся? – Запитала дівчинка, не відриваючись від іграшки.

– Бабуся скоро буде, сонечко. Вона обіцяла прийти вчасно, – запевнила доньку Олена.

Чоловік, помітивши легке занепокоєння дружини, вирішив підбадьорити її:

– Все буде добре, Оленко. Переживати нема про що. Мама напевно принесе із собою щось смачне.

Жінка лише незграбно кивнула у відповідь, намагаючись приховати хвилювання, що зростало всередині.

Вона побоювалася Тетяни Павлівни, котра часто любила дивувати несподіваними рішеннями.

Щойно Олена витягла з духовки пиріжки, як у двері подзвонили. Відставивши лист убік, жінка поспішила відкрити, сподіваючись побачити знайоме обличчя Тетяни Павлівни.

Проте, замість однієї гості, у дверях стояли чотири людини: Тетяна Павлівна, незнайома літня пара, та молода жінка до тридцяти років. Широко посміхаючись, свекруха першою переступила поріг.

– Привіт, Оленко! Познайомся, це мої друзі — Михайло Іванович, Галина Сергіївна, та їхня дочка Марина. Вони зовсім недавно переїхали до нашого міста, і я вирішила запросити їх до нас на свято!

Олена остовпіла, не знаючи, як відреагувати на поведінку Тетяни Павлівни, яка притягла із собою чужих людей.

Подібне було не вперше, але на свята свекруха ще нікого не приводила. Побачивши вагання дружини, Олексій швидко вийшов уперед, і люб’язно привітався:

– Добрий вечір! Проходьте, будь ласка.

Гості увійшли у квартиру, залишивши мокрі сліди на килимку. Ліза, сховавшись за маму, злякано спостерігала за тим, що відбувається.

Тетяна Павлівна, ніби не помічаючи незручного мовчання, почала захлинаючись розповідати:

– Мишко та Галя – чудові люди! Вони такі добрі та гостинні. Я впевнена, що вам сподобається їхня компанія.

Михайло Іванович і Галина Сергіївна, яким відкрито полестила жінка, ввічливо кивнули, а Марина, явно збентежена ситуацією, спробувала завести розмову:

– Дуже приємно познайомитись. Ваша квартира така затишна…

– Дякую… Вибачте, але ми не очікували, що у нас будуть додаткові гості, – Олена насилу видавила усмішку.

– Оленко, що ти таке кажеш? Хіба погано, що я вирішила зробити свято ще більш насиченим? – Тетяна Павлівна здивовано поглянула на невістку

За тоном матері Олексій відчув, що ситуація стає напруженою, і спробував розрядити атмосферу:

– Мамо, ми раді, що ти привела друзів. Просто Олена трохи здивована, адже ми планували сімейну вечерю.

– Ну що ти, Льоша! Сім’ю можна розширити. Головне – добрий настрій, та дружба, – Тетяна Павлівна зайшлася у гучному сміху.

Олена підібгала губи, й суворим тоном запросила всіх до столу. Попри те, що місця всім вистачило впритул, атмосфера все одно залишалася натягнутою.

Господиня намагалася з усіма підтримувати бесіду, але почувала себе не комфортно. Тетяна Павлівна, навпаки, була в ударі, розповідала анекдоти, та пропонувала тост за тостом.

Ліза, що звикла тільки до сімейного кола, сиділа мовчки, дивлячись на нових гостей. Через пів години Олена таки не змогла втриматися, і напівпошепки звернулася до свекрухи:

– Тетяно Павлівно, чому ви не попередили нас заздалегідь, що будете не самі? Ми могли б підготуватись до додаткових гостей.

– Оленко, хіба важлива кількість людей? Головне – дух свята, та радість спілкування! – Тетяна Павлівна обурено глянула на невістку.

– Мамо, Олена має рацію. Нам треба було знати скільки людей буде за столом. Ми могли б купити більше їжі та напоїв, – Олексій став на бік дружини.

– Льоша, ну що ти таке кажеш? У вас завжди всього вистачає! А якщо чогось не вистачить, то це навіть краще – нема чого переїдати на ніч! – захихотіла Тетяна Павлівна.

– Мені здається, що це не ввічливо – приводити сторонніх людей без попередження. Ми хотіли провести цей вечір у вузькому сімейному колі, – Олена не змогла стримати сліз.

– Не чемно?! Я просто хотіла зробити свято цікавішим! Мабуть, ви не розумієте, що означає справжня дружба та відкритість! – Тетяна Павлівна схопилася з місця.

Атмосфера за столом стала вкрай напруженою. Михайло Іванович та Галина Сергіївна намагалися згладити ситуацію, говорили про погоду та загальні теми, але напруга тільки посилювалася.

Олексій, розуміючи, що справа набуває серйозного обороту, звернувся до матері:

– Мамо, спробуймо знайти компроміс. Можливо, наступного року ми про все домовимося заздалегідь?

– Компроміс? Я не бачу причин для компромісу! Я зробила добро, розбавила компанію, а ви мені ще й дорікаєте! – різко відповіла Тетяна Павлівна. – Гаразд, якщо вам так неприємна моя присутність, то я піду. Мишко, Галя, Марина, ходімо.

Михайло Іванович та Галина Сергіївна встали з-за столу, вибачаючись за незручність. Марина пішла за ними, кинувши співчутливий погляд на Олену. Олексій спробував зупинити матір:

– Мамо, почекай! Поговорімо?

Проте Тетяна Павлівна впевненою ходою вже прямувала до вхідних дверей:

– Ні, Льоша. Мабуть, мені тут не місце! До побачення!

Двері зачинилися, і у квартирі запанувало тяжке мовчання. Минуло кілька хвилин, перш ніж чоловік порушив тишу.

Він підійшов до дружини, що сиділа на дивані, і ніжно обійняв її за плечі.

– Олено, пробач моїй мамі. Вона завжди була такою імпульсивною.

– Я знаю, Льоша. Просто хотілося, щоб цей вечір пройшов спокійно. Без конфліктів та сюрпризів, а вийшло, як завжди. Вибач, але стриматися я не змогла…

– Спробуймо закінчити свято спокійно? – Олексій узяв дружину за руку – Заради Лізи та нас самих.

– Ти маєш рацію. Ходімо відкриємо подарунки, – Олена кивнула і витерла сльози.

Від почутого Ліза не стримала радісного крику:
– Ура! Ура! Ура! Ходімо вже швидше!

Усі троє вирушили до ялинки, де лежали гарно запаковані подарунки. Ліза із захопленням розпаковувала свої іграшки, а Олена та Олексій обмінялися теплими словами та побажаннями.

Коли годинник пробив опівночі, вони привітали один одного з Новим роком, і кожен загадав своє найзаповітніше бажання.

Вони знову сіли за стіл, тепер уже з кухлями гарячого чаю, та солодким печивом. Розмови тривали до пізньої ночі, і ніхто більше не згадував про недавній конфлікт.

Однак про нього не могла забути Тетяна Павлівна. Вона перестала спілкуватися із сином та його сім’єю, заявивши, що вони її зганьбили перед друзями.

– Ти їх знаєш лише кілька тижнів, – обурився Олексій, але мати його слухати не збиралася.

Вона кинула слухавку, показавши, що розмова закінчена. Близько пів року жінка ображалася, але на свій день народження відтанула.

Тоді й з’ясувалося, що вона більше не спілкується з друзями, яких на Новий рік приводила до молодої сім’ї.

Причин розриву дружби Тетяна Павлівна не називала, але Олексій зрозумів, що річ не у тому інциденті.

Ближче до цього Нового року жінка повідомила родичам, що знову зустрічатиме його з ними.

– До нас прийдуть друзі, – Олена поставила свекруху перед фактом.

– Чужі люди? Це сімейне свято! – обурилася Тетяна Павлівна. – Ти ж сама так казала!

– Ви теж, але притягли до нас незнайомих людей і влаштували скандал! – нагадала невістка. – До того ж ми ведемо їх не у вашу оселю, а у свою. Приймати наші умови чи ні – виключно ваше рішення.

Свекруха сердито примружила очі й заявила, що в такому разі не прийде до них на Новий рік. На їхні спроби додзвонитися, вона не реагувала – образилася бідолашна. Але вони не переймалися, бо хотіли, щоб хоч цей Новий рік був вдалим…

КІНЕЦЬ.