— Беріть і виховуйте! Зрештою, ви – батьки. А я всього лише бабуся.

Так заявила моєму чоловікові свекруха і привела на поріг моєї квартири 13-ти річного сина чоловіка від першого шлюбу.

Я заміжня 7 років. У нас із чоловіком росте спільна дочка, їй зараз майже 5 років. Живемо у двокімнатній квартирі, яка належала мені до шлюбу.

Про те, що в чоловіка була дружина до мене і про те, що є син, я, зрозуміло, знала. Як знала і про те, що хлопчик, якому на момент нашого знайомства було всього 5 років, живе з батьками чоловіка.

— Вона пила як не в себе, – пояснив мені чоловік причини розлучення. – У 5 місяців припинила вигодовування своїм молоком і перевела сина на суміш, щоб проводити весело час із подругами. Я намагався з цим боротися, інколи мені це навіть вдавалося, але, коли синові був рік і 3 місяці, вона просто зникла з дому ввечері й не поверталася дві доби.

Чоловік жив зі своєю колишньою у спільній однокімнатній квартирі, після такого «виверту» молодої матері послідувало логічне розлучення. Батьки колишньої були живі і відносно здорові, але тато в неї був не рідний, а мама теж міцно закладала за комір і виховувати онука не рвалася.

Квартиру після розлучення продали, гроші поділили, чоловік нічого не став собі купувати, поклав гроші синові на рахунок і повернувся жити до батьків, оскільки одному йому виховувати сина було складно: треба працювати, а з ким залишати дитину? Мама чоловіка була на пенсії, вона і зайнялася цим.

Коли синові чоловіка було 4 роки, його матір була позбавлена батьківських прав: аліменти вона не платила, вела вже зовсім маргінальний спосіб життя. Та й моя нинішня, а її колишня свекруха пильно збирала свідчення про те, що колишня невістка нікудишня мати. Над онуком вона тряслася, обожнювала його, все боялася, що його в неї відберуть: або матінка рідна схаменеться, або син ще раз одружиться.

У принципі, так і сталося, ми одружилися, і свекруха з першого погляду мене не злюбила. Як я зрозуміла, вона в мені відчувала загрозу не через сина, а через онука. А як інакше: квартира у мене своя, робота є, спосіб життя цілком гідний.

У принципі, з хлопчиком я на той момент ладнала, він до мене тягнувся, що й зрозуміло: маленькому хлопчику хотілося мати не тільки бабусю з дідом і батька, а й маму. І я була зовсім не проти того, щоб син чоловіка жив із нами. І чоловік був тільки за. Але свекруха буквально лягала кістьми.

— Ні за що! За живої бабусі мій онук із мачухою рости не буде! Жодна навіть найдобріша й найадекватніша мачуха не замінить матір. Так, живуть із вітчимами і бувають навіть непогані стосунки, але мачуха – зовсім інша річ. Ніколи! – твердила свекруха, а коли такі аргументи мій чоловік відкидав, то свекруха вдавалася до сліз.

– Останню радість у старих відняти хочеш? Ви молоді, у вас ще будуть діти. Залиш мені онука, я без нього покину цей світ. Я ось із такусенького віку його підняла, душу вклала. Живіть своїм життям, а онука залиште нам.

Проти таких маніпуляцій і хапання за серце чоловік не встояв. Я не стала наполягати. Зрештою це не моя дитина, у нього купа рідних і питання про її проживання мали вирішувати вони. У нас із чоловіком зʼявилася донька, пасинок у нас часто бував, чоловік відвідував сина і в батьків.

На дитину йшла значна сума грошей. Спочатку я намагалася якось організувати дитині купівлю речей, бо свекруха його одягала явно старомодно, але мене твердо усунули від цього процесу:

— Ось син нам грошей дав на свого сина, ми все самі й купимо. Ми краще знаємо, а ти займайся своєю дочкою.

Ну так, значить, так. До свекрів я майже не приходила. А чого мені там робити? До нашої доньки батьки чоловіка не тягнулися взагалі. Для них існував тільки онук. У моєї доньки є інші дід і бабуся, чого нав’язуватися?

Іноді я висловлювала невдоволення чоловікові з приводу того, що пасинок почав ображати сестру, мовляв, поговори з батьками. Вони не люблять онуку, але це не привід налаштовувати брата проти неї. А те, що це був саме настрій, я бачила.

— Вся в матір, – одного разу видав пасинок, коли доньці було років зо два. – І вуха капловухі, і очі водянисті.

Що хочете говоріть, але не придумає таких епітетів дитина, яка ще в початковій школі вчиться. Чоловік казав – марно. Зрештою, я сама поговорила з хлопчиною, заборонивши йому так говорити з сестрою і про сестру.

— Ну й не прийду більше, – «озвірів» хлопець. – Не дуже-то й треба, ти мені хто? Ніхто. Ти мене лаяти не маєш права.

Чоловік обурився поведінкою сина, відчитав, пасинок почав канючити, що хоче додому. Чоловік відвіз, повернувся похмуріший за хмару. Виявилося, що свекри його відчитали, що не захистив дитину від злющої мачухи.

— Я права була, що не дала вам виховувати дитину! – заявила свекруха. – Він усього лише в гості прийшов і то його насварили, а якби жив із вами? Перетворили б його на прислугу? Не піде він більше до вас. Хочеш бачити сина? Сам сюди приїжджай.

Ось так мене взагалі (розповідь для сайту Рідне Слово) відсторонили від пасинка. Навіть на іменини рідної сестри хлопчиська не пускали, хоча дзвонила, кликала. Але відповідав син чоловіка мені односкладово: «Так, ні, не хочу». На ні і суду немає, думаю, живіть, як хочете.

Трохи більше року тому батька чоловіка не стало. Раптово, впав на вулиці й усе. Поминки оплатили, організували. Тоді вперше за кілька років пасинок провів у нас увесь день. Моя мама сиділа з онукою і з ним, поки ми з чоловіком моталися, залагоджуючи питання з місцем, з кафе, з документами та іншим.

— Знаєш, – сказала мені мама потім. – А він же вже димить потроху. Це тобі незрозуміло, бо ти принюхалася вже, від зятя ж постійно цей запах. А я відразу впізнала цей смердючій запах. Пішла в передпокій, речі його обнюхала – точно! Рукава куртки сильно пахнуть, а в кишені почата пачка. Треба тобі з чоловіком поговорити. Малий ще хлопчик для таких справ.

Із чоловіком я поговорила, але пізніше. Сказала, що мама відчула запах від нього. Якби було сказано, що мама перевірила кишеню й обнюхала куртку, то був би скандал. До свекрухи б слова дійшли і все, гасіть світло. Скандал справді був.

— Щоб мій онук? Та ніколи в житті не повірю. Твоя дружина наговорює на хлопця. Ось один день всього він побув там і все, записали дитину в злочинці! Це треба, так пасинка ненавидіти!

Ну клініка. Умила руки. І ось – мама чоловіка з пасинком на порозі: забирайте, виховуйте, не можу, я всього лише бабуся. Виявилося, що від власного сина свекруха ретельно приховувала і те, що її за цей рік до школи кілька разів викликали, і що онук відмовляється, гуляє до ночі, відмовляється вчити уроки, не слухається. А нещодавно ще й гроші в бабусі витягнув із сумки.

— Як діда не стало, так і покотився, – висловилася свекруха.

– Чоловічого виховання йому явно не вистачає. Мати недолуга, давай, батьку, включайся. У тебе дружина розумна, нехай вона тепер за ним дивиться і виховує, а я стара, я не можу, не хочу відповідати і все тут.

З одного боку, шкода хлопця , якого привели до нас, усвідомивши, що з виховання бабусі нічого не вийшло. З іншого боку, чому зараз я маю виправляти те, що не мною зроблено?

Коли я хотіла виховувати, мені не давали. А тепер, коли підліток бунтує, коли в нього немає поваги до мачухи, бабусі й батька, мені з ним колупатися? І не вірю я, що дитина була ідеальною за життя діда. Я ж пам’ятаю історію з шкідливими звичками.

— Думай про доньку, – радить мама. – Поїзд пішов виховувати пасинка. Так, твій чоловік зобов’язаний. Але не ти.

Кілька днів син чоловіка в нас. Жах, скажу вам. Ні посуд помити, ні прибрати за собою. Зі мною він практично не спілкується, сестру ігнорує.

Що далі робити? Не знаю.

КІНЕЦЬ.