Розмірковуючи про своє життя, я дійшла висновку, що того дня, коли я переїхала до міста, то вперше відчула справжній смак щастя.

Народившись у селі, я завжди прагнула міського способу життя, далекого від спокою та копіткого садівництва, з яким я виросла.

Моя кінцева мета полягала в тому, щоб мати власну квартиру – мрію, здійснену шість місяців тому після довгої важкої праці та фінансових жертв.

Незважаючи на бажання моїх батьків залишитися і продовжити сімейні традиції, я прагнула до незалежності, працюючи над кар’єрою, а не підкоряючись очікуванням домашнього життя.

Нещодавнє випробування перевірило мою рішучість: моя мати наполягла на тому, щоб відправити мою тітку та кузину пожити зі мною, мовляв, їм потрібно, і вони привезуть з собою домашні продукти.

Це озвучувалося як передбачувана вигода.

Незважаючи на мої протести та величезний тиск, що чиниться через почуття провини та маніпуляції, я вперше твердо стояла на своєму, вигадавши фіктивного хлопця, щоб утримати їх від перебування у моїй квартирі, запропонувавши їм замість цього знайти готель.

На мій подив, вони прийняли все без суперечок – реакція, далека від драматичної конфронтації, на яку я очікувала.

Єдиним наслідком був дзвінок від моєї матері, яка після короткого періоду типового сімейного почуття провини напрочуд поважно поставилася до моєї позиції, визнавши мою дорослість і самостійність.

Цей несподіваний поворот подій тепер змушує мене з гумором розмірковувати лише про одне: де знайти того самого хлопця?