– Донечко, ну ти ж розумієш, що крім тебе, допомогти брату нікому, – каже мені мама по телефону. Вона щиро переконана, що я маю купити своєму молодшому брату житло.

– Тобі в житті пощастило, вся наша сім’я за тебе дуже радіє, от тепер і допомагай, – наполягає мама.

Так, можна сказати, що мені пощастило, але сталося це відносно недавно, а до 35 років, я жила з мамою, татом і братом в двокімнатній квартирі і була впевнена, що нічого доброго мене вже не чекає.

Мені чомусь ніяк не щастило з особистим життям, а купити власне житло я не могла.

Я навіть не могла собі дозволити знімати квартиру, бо заробляла небагато.

Брат був на 10 років молодшим за мене, і я завжди відчувала, що батьки його люблять більше, ніж мене.

Особливо це стало зрозуміло, коли брат одружився і привів невістку до нас додому.

Тоді батьки мені прямо і сказали, що я маю піти, щоб не заважати щастю брата. Як варіант, поки я буду шукати собі житло, мені запропонували спати на кухні.

Походила я, поцікавилася цінами на оренду житла, і зрозуміла, що мені зарплати моєї не вистачить.

Прийшла я якось на роботу і розплакалася. Моя співробітниця це побачила, і стала питати мене, що сталося.

Я їй в розпачі розповіла свою ситуацію, що мене батьки практично з дому виганяють, а орендувати квартиру я не можу, бо не маю фінансів. Я не з тих, хто вміє заробляти гроші.

– А ти б не хотіла поїхати в Німеччину? – раптом запитала мене подруга.

Я на неї видивилася – мовляв, що я там робити буду? А вона мені пояснила, що в Німеччині вже кілька років працює її сестра, дивиться за дітьми, і непогано заробляє, тому вона її попросить, щоб та мені допомогла.

Так я опинилася в Німеччині, де стала глядіти двох малих діток одного вдівця.

Плюсом було те, що я біля дітей швидко мову вивчила, та й Ганс, так звали того чоловіка, дуже добре до мене ставився, бо бачив, що з дітками я чудово ладнаю.

Сама не знаю, як так сталося, але між нами з’явилися почуття. Я сподобалася Гансу, він теж викликав у мене симпатію. І вже через рік цей чоловік зробив мені пропозицію, і ми стали сім’єю.

Я народила ще спільну дитину, нашому синочку вже рік. Можна сказати, що я зараз щаслива. Я навіть не сподівалася, що моє життя може ще так круто повернути.

От тільки мої родичі ніяк заспокоїтися не можуть. Порадіти за щастя доньки їм не дозволяє їхня заздрість. Моя мама мені щодня телефонує, і нагадує, що у мене є ще молодший брат, і що я, як старша сестра, якій в житті дуже пощастило, маю допомогти йому.

Допомогти в розумінні мами – це купити брату квартиру, бо у нього теж дитина народилася, і їм всім дуже тісно в нашій невеликій двокімнатній квартирі.

– Я ще на квартиру і не заробила, – пояснюю я мамі.

– У мене немає таких грошей.

– То попроси в свого багатого чоловіка. У нього точно є. А якщо ні, то знай – нема більше у тебе родичів! – заявила мені мама.

Що тепер робити, я не знаю. Ми не так довго разом з Гансом, щоб просити у нього такі величезні гроші. Боюся, він вирішить, що я з ним через багатство зійшлася.

Не впевнена я, що мені варто навіть починати розмову про купівлю квартири для брата, думаю, що мій чоловік цього точно не зрозуміє.

Джерело