Одружився я доволі пізно, а саме, коли мені було тридцять років. З Поліною ми щасливі у шлюбі уже понад двадцять п’ять років. Діти повиростали, кожен створив свою сім’ю та тепер живе окремо. Нині я маю власну справу, а дружина працює в лікарні завідувачкою відділення. Тому доходи у нас немаленькі.

Ось ми і вирішили, що можемо собі дозволити купити будиночок на околиці міста. В старшого сина декілька років тому народилась донечка і ми хочемо часто приїжджати до внучки бавитись.

Ні я, і ні Поліна не маємо достатньо часу та і бажання готувати вдома. Тому майже кожного дня спускаємось вниз поснідати до улюбленого кафе. Робочий час закінчується в різний час, тому і доводиться вечеряти окремо.

І на вечерю я вже понад шість місяців ходжу до одного й того ж самого ресторану. Мені сподобалось там обслуговування, страви та і місце розташування.

І ось місяць тому в тому самому ресторані мені зізналась у коханні дівчина, яка там працює офіціанткою. Вона сказала, що з першого погляду зрозуміла, що закохається.

Потім побачила на руці обручку, а згодом і саму дружину, то і зрозуміла, що втручатися не варто, якщо я живу в щасливому шлюбі. Зараз вона вирішила все ж таки розповісти про почуття, бо хоче подати заяву на звільнення і переживає, що бачить мене востаннє. Не хотілось би втратити такий шанс.

Надія нічого у мене не просила, не просила кинути сім’ю і бігти до неї. Просто побажала, аби я частіше сюди заглядав поки вона відпрацьовує. Мені також було приємно приходити саме в зміни Наді, бо вона дивилась на мене як на якогось Бога. В очах читалось таке захоплення, що не передати словами.

Спочатку мені дуже лестило, що така гарна молода дівчина звернула на мене увагу. Ну кому не приємна увага? Мої друзі почали говорити, що я дуже змінився, став веселішим і молодшим. Та і сама дружина сказала, ніби в очах з’явився якийсь особливий блиск.

Та зараз мене це все просто вибиває з колії. Здається, ніби кожен раз, коли я приходжу до ресторану, то даю Надії даремні шанси, що у нас щось вийде. Вона готова заради мене на усе на світі, а я не можу дати їй і десятої частини. Адже далі продовжую жити із Поліною.

Своїй дружині я зраджувати ніколи не буду. Але і перед Надею незручно. Вона навіть часто мені сниться. Як вибиратися звідси, я вже просто не знаю.

КІНЕЦЬ.