П’ять років тому не стало моїх батьків, і відтоді їхній будинок у селі залишався порожнім. Як єдиний спадкоємець, я вирішив продати його, адже не планував переїжджати туди.

До того ж, я мав власну квартиру в місті. Більше того, я збирався виїхати за кордон, щоб заробити більше грошей.

Мій син вже кілька років жив в Австрії, де влаштувався на роботу і одружився, тож будинок його бабусі йому також не був потрібен.

Я деякий час не поспішав із продажем, бо пропозиції, які надходили, були зовсім невигідними. Нарешті, минулої осені, я приїхав на кілька тижнів на батьківщину і вирішив провідати будинок у селі.

Моя здивованість була величезною: подвір’я доглянуте, трава підстрижена, листя прибране, а сам будинок у чудовому стані.

Я ніяк не міг зрозуміти, хто цим займався, доки до мене не підійшов Андрій, далекий родич і хлопець із сусіднього двору.

Він привітався і пояснив ситуацію.

З’ясувалося, що він весь цей час доглядав за будинком і підтримував порядок після того, як не стало моєї мами. Андрій розповів, що планує одружитися, і тоді я запропонував йому оселитися в будинку.

Він був порядною людиною, і я подумав, що краще, щоб оселя не пустувала.

Спочатку я хотів дати йому 200 євро як подяку за турботу, але передумав. Зрештою, я вирішив подарувати йому будинок.

Я певен, що моя покійна мама схвалила б цей вчинок.

КІНЕЦЬ.