Я повернулася з-закордону, продала наші зі спочилим чоловіком землі і маєток, купила квартиру і живу тепер в новій однушці в своє задоволення, дітям ні копійки не дала.

Вони і всі знайомі мене не розуміють. Всі звикли до того, що я була «ідеальною мамою», тією, яка завжди готова допомогти, поділитися, віддати ы поїхала заради них на заробітки.

Але життя змінилося, і я вирішила, що тепер прийшов час думати тільки про себе.

Мої діти, синочок та донька, виросли, вже не потребують моєї турботи, принаймні так вони мені кажуть. Вони побудували свої власні життя, почали заробляти гроші, та чомусь вважають, що я повинна залишити їм частину моїх накопичень.

Але чому? Я віддала їм все, що могла, коли вони були малими. І я більше не хочу бути тією «для всіх», хто завжди підтримує, але ніколи не отримує нічого взамін.

Колись, коли мій чоловік ще був живий, я відчувала себе «в тіні». Все було про нього – його бізнес, його успіхи, його справи. Я була мамою і дружиною, завжди на другому плані.

Потім – 12 років заробітчанства.

А тепер я нарешті відчула, що маю право жити для себе. Час, який я витратила на інших, минув, тепер у себе головна я і тільки моє задоволення. І ось тут і почалося — розмови з дітьми.

– Мамо, ти що, зовсім з глузду з’їхала? Як ти могла продати все і не поділитися з нами? – запитала Оля, моя донька, у телефонній розмові, коли дізналася, що я продала наше старе обійстя.

– Олю, я все продала, щоб почати нове життя. Це мій вибір, і я маю на це право, – відповіла я, усвідомлюючи втім, що дочка не розуміє, чому я зробила це.

– Але ж ми розраховували на твої гроші! – її голос був бринчав обуренням і навіть гнівом.

– Я обіцяла вам їх раніше. Зараз я інша, Олю. І хочу жити для себе.

В телефоні настала тиша Слова доньки зачіпали в мене, але я більше не могла жити за старими правилами. Вже не було того обов’язку перед дітьми. Більше я не могла жертвувати собою, навіть якщо це означало розчарувати людей, які мене знали.

Я навіть почала обирати інших людей для компанії. Сусідка, яка раніше допомагала мені, коли чоловіка не було поруч, і завжди знала, що на мене можна покластися, тепер дивилася на мене з якимось осудом, коли я прийшла до неї пити чай.

– Ти, мабуть, зовсім не сповна розуму, Людочко? Як можна так все кинути і поїхати мандрувати? Що ти будеш робити? Може, ти б краще ще раз подумала? – сказала вона.

– Я вже подумала, Тетяно. І знаєш, я вперше за багато років зробила щось для себе. І не хочу чути більше жодних порад, – я зрозуміла, що навіть її слова мене більше не чіпляють.

Звідкілясь у мені з’явилася впертість, і всі ці відчуття були такими новими для мене, що я сама дивувалася цим змінам і бажанням, яких у мене не було раніше.

Мені здається, що я зараз на перехресті. З одного боку — я відчуваю глибоке задоволення від того, що живу тільки для себе, а з іншого — виникає сумнів.

Чи правильно я поступила? Діти не розуміють, чому я змінила своє ставлення до них і до їхніх потреб, а мої старі знайомі дивляться на мене, як на чужу людину, яка відреклася від правил, за якими вони звикли жити.

Я і сама не знаю, що робити далі. Чи я маю право жити для себе? Але якщо не для себе, то для кого? Чи варто змінювати своє рішення і підкорятися чиїмось бажанням?

Ставати бабусею для онуків і розділити заощадження від продажу нерухомості між дітьми?

Джерело