Я поспішала до мами, щоб поділитися з нею чудовою новиною – я виходжу заміж. Але мама зустріла мене не з радістю, а з сумом. Вона сказала, що мій чоловік залишив старшу сестру. Про весілля я розповіла рідним лише через місяць, і відразу отримала від мами відмову в допомозі. Вона сказала, що на моє весілля грошей не дасть, бо вони потрібні для сестри. Згодом мама додала, що планує віддати свою квартиру Катерині, і просила не ображатися на неї, оскільки квартира дістається тому, хто піклується про старших батьків. Мама поїхала жити до сестри, а через кілька років подзвонила мені.
Нещодавно мені подзвонила моя мама і почала нарікати на мене, що у мене завжди немає часу для неї, а онука вона побачила лише на його 3-річчя, а тепер він вже пішов до школи.
Я чую в телефоні, як моя сестра теж додає, що в мене немає совісті, що я не їжджу і не відвідую свою рідну маму.
А коли мені їздити, куди? У мене є чоловік, робота, підробіток, дитина, кредит. І не в мій рідний дім кличуть мама з Катериною, а в будинок моєї сестри, який знаходиться за 300 кілометрів від столиці.
10 років тому мама плакала, що чоловік залишив Катерину. Вивіз її від нас і що? З двома дітьми залишив, молодшій навіть року не було. Як вони будуть жити? Ну, ясно, квартиру поділять, у Катерини буде кімната в комуналці, або вона отримає дуже малесеньку однокімнатну квартиру. І що вона буде робити з двома дітьми одна?
Я не стала сперечатися, бо прийшла додому з радісною новиною: Анатолій зробив мені пропозицію, я виходжу заміж. Але про весілля я змогла сказати лише через місяць.
«На весілля я грошей не дам», — сказала мама тоді, — «Може, обійдетеся без великого святкування? Сестрі зараз більше потрібно.»
Обійдемося, без проблем. Мені тоді було 25, а сестрі 30. Вона заміж виходила з великим святом.
Через півроку мама повідомила, що у мене чоловік зі столиці, своє житло, а Катерина живе з двома дітьми в комуналці. Мама вирішила.
Вона вирішила так: нашу квартиру в маленькому містечку вона продасть і поїде до старшої дочки. Там, продавши комуналку, яку отримала Катерина після розлучення, вони куплять їй трикімнатну квартиру і житимуть разом.
Мама сказала, що хоча б так Катерина зможе вийти на роботу, а вона буде доглядати за онуками. Вона чітко сказала, що я не повинна ображатися, адже той, хто піклується про батьків, тому й спадок.
Це мене засмутило, але чоловік сказав, що ми самі впораємося. І я потроху забула про мамину позицію.
Я народила двоє дітей, і нам завжди допомагали батьки чоловіка, прийняли мене, як свою рідну доньку. Ми з Анатолієм багато працювали, а його мама нас підтримувала.
Зараз у нас все добре, ми живемо і радіємо життю.
Тепер мама знову зателефонувала, дорікає, що я не їду до неї, забула про неї і не допомагаю. Виявляється, сестра позичила гроші, а з роботою так і не склалося. Мама скаржиться, що їй не вистачає навіть на хліб, а я живу в розкоші і жодного разу її не провідала.
А я не хочу їхати до мами. Мені шкода її, але це її вибір. Моя найкраща родина – це люди, які стали мені рідними, хоч і не кровні. Хіба я винна перед мамою?