Я часто навідуюсь на квартиру до сина з невісткою. Інколи, щоб поняньчити дітей, а деколи просто у гості, щоб побалакати з близькими людьми.

Якось я завітала до них, бо син попросив побути з онуками, доки вони з дружиною поїдуть у справах. Ми попрощались і я залишилась з дітьми удома.

Я вже не раз помічала, що невістка через велику зайнятість на роботі не справляється з домашнім господарством. На кухні часто лишається немитий посуд, крихти на столі та загальний безлад. Я вирішила, що раз вже прийшла, то мені не важко й поприбирати. У ванній кімнаті знайшла усе необхідне для прибирання і трішки більше, як за годину кухня сяяла чистотою. Я чекала, що коли вони повернуться додому, невістка зрадіє моїй допомозі й буде мені вдячна.

Але склалося все зовсім інакше. Зайшовши до квартири, вона роззирнулась по сторонах і почала обурюватись. Сказала, що не варто лізти туди, куди не просять. Вона господиня у цьому домі та це її справа дбати про порядок. А моя ініціатива була зайвою.

– Ми ж попросили вас з онуками посидіти, а не влаштовувати генеральне прибирання!, – скаржилась невістка.

Я не могла зрозуміти чому вона так сердиться, адже я хотіла допомогти. Мене така реакція дуже образила. Тепер взагалі не хочу їм допомагати, якщо вони не вміють бути вдячними. Я за неї зробила усю брудну роботу, а вона не оцінила..

КІНЕЦЬ.