Я помітив, що на моєму курсі всі батьки крім одного хлопчика приходять на батьківські збори. Одного разу я вирішила піти до них додому і дізнатися причину. Зайшовши в дім, я була 0шелешена.

 

Я працюю в коледжі викладачем. У мене є курс, де я куратор. Не знаю як в інших коледжах, але у нас проводяться батьківські збори. Особливо на першому і другому курсах, де студенти ще неповнолітні. Батьків моїх студентів я вже добре знаю, але є і виключення. У курсі є хлопчик, Іван. Вже другий рік, як його батьки не ходять на збори.

Кожен раз хлопчик вигадує причини, по яким вони відсутні — на роботі не відпустили, вони не змогли, не захотіли. А іноді каже: я забув про збори, вибачте. Але від мене вимагає адміністрація. Повинна бути проведена робота з батьками, тим більше, коли студент відстає від курсу. А в Івана з успішністю не дуже. У перший час я дзвонила його батькам, а зараз вони і трубку не беруть, ніяк не йдуть на контакт. Після того, як завучі почали тиснути на мене, я вирішила піти до них.

Поки йшла, всякі сценарії придумувала, в чому ж причина такого ставлення? А насправді батьки виявилися нормальними людьми. Ми поговорили, сказали, що простежать, щоб він робив уроки. А на запитання, чому ж вони не відвідують батьківські збори, вони махнули рукою. Ну і ладно, від мене було потрібно поговорити з ними, я зробила. На наступний день під час мого уроку Іван влаштував істерику: — Хто вас просив приходити до мене додому? Навіщо ви познайомилися з моїми батьками?

— Що сталося, Іване? Все в порядку? Вони тебе не чіпали? – перша думка у мене було про те, що вони покарали дитину, швидше за все фізично. Він зробив глибокий вдих і відповів: — Гаразд, раз вже ви вже знайомі з ними, я скажу. Я єдина і пізня дитина. Мені всього сімнадцять, а моїм батькам 57 і 60.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩