Чоловік почав затримуватись на роботі і я подумала, що щось роблю не так. Намагалась гарно прибрати квартиру до його приходу, зготувати смачну вечерю та гарно одягатися до його приходу. Проте, це не допомагало. Я відчувала, що ми менше почали спілкуватися й він приходив тоді, коли я вже спала. Тепер, для мене стало все зрозумілим, він мені зраджує.

Я не знаходила собі місця та не знала, що робити. Ми почали більше сваритись, а одного вечора він зовсім не прийшов додому.

З кожним днем мені ставало все важче. Я ходила, як у тумані, не знаючи, що робити далі. Мама постійно повторювала:

— Подай на розлучення! Не можна жити з людиною, яка тебе не поважає.

— Мамо, ну як так? – не раз запитувала я її, – можливо це тимчасово й він повернеться до мене?

— Таке не можна пробачати, – сухо сказала мати та поклала слухавку.

Подруга також підтримувала цю думку, розповідаючи, як вона розв’язала свої проблеми у шлюбі. Але я все не наважувалась. Боялася залишитися одна з дитиною, боялася, що не зможу забезпечити нас, що не знайду роботу та не знатиму як відповісти на питання доньки: “Де тато?”

Наступні дні ходила, як у воду опущена, а нещодавно все стало ще гірше. Зустріла дружину його найкращого друга. Ми тоді сім’ями дружили. Марія взяла мене за руку й запитала:

— Як ти, після всього, що сталося?

— А що сталося? – розгублено сказала я, – ти щось приховуєш?

— Вибач, мені час йти, – сказала подруга та побігла ще до того, як я встигла її затримати.

Тепер я точно знала, що він мені зраджує. Тільки не знала з ким та чи серйозні у них стосунки.

Увечері я вирішила поговорити з чоловіком. Накрила святковий стіл, вділа вечірню сукню й почала чекати. Я сподівалась врятувати наші з ним стосунки та корила себе, що винна. Аналізувала, що зробила не так і що йому не вистачало поряд зі мною. Проте він додому так і не прийшов, а телефон у нього був відключений.

Наступного дня я зібрала свої та доньки речі й ми поїхали до мами. Квартира належала чоловіку і найбільше я боялась, що він вижене мене. Свекруха заступиться за сина, а мені й так було ніяково, ще й так не хотілося нерви псувати зайвий раз.

Тільки через два дні чоловік прислав на телефон коротке повідомлення: “Я полюбив іншу, подаю на розлучення. З дитиною живи у моїй квартирі, але якщо у тебе хтось з’явиться, виселишся. Пробач мені. За речами заїду завтра”.

Я тоді подумала, що не все так погано. Він йде із сім’ї, проте у нас з донькою є житло. Щоб не гаяти час та не показувати свою образу, ми з донькою повернулися додому.

Наступного дня чоловік приїхав за речами. Я їх заздалегідь вже спакувала, а на останок йому сказала:

— Я знаю, що у тебе хтось є і сподіваюсь це назавжди.

— Так, але я можу повернутися у будь-який момент. Це моя квартира і дитина теж моя.

— Ні, дорогенький, – я не витримала, – ти свій вибір зробив та йдеш звідси, невже залишиш свою доньку на вулиці?

— Доньку ні, а тебе так. Вона за рішенням суду може зі мною залишитися. Ти не працюєш, отже не можеш її забезпечувати, – відповів чоловік.

На це у мене закінчились слова, проте треба було терміново розв’язувати питання з роботою. Якось не до сімейної драми було.

На той момент Софійці виповнилось тільки два роки. У дитячий садочок її не брали і я не могла працювати. Добре, що знаю англійську й брала невеликі замовлення з перекладу. Шкода, що не могла працювати репетитором, так би нам з донькою вистачало грошей.

Мама нам тоді сильно допомагала та свекруха іноді продукти приносила. Це для неї був привід погратися з онучкою. Чоловік за дочку рідко запитував та майже не навідував її. Йому його нове кохання не дозволяла, боялася, що він повернеться в сім’ю.

Моє життя поступово почало налагоджуватись. Тільки через пів року я дізналась, що у нової дружини і мого колишнього не складалося все з дітьми, все не виходило. Я могла б радіти з того, але якось не до радості було. Ось виправдалось прислів’я, що на чужому горі щастя не збудуєш.

Тепер колишній все частіше почав навідуватися до нас з донькою і мене це не дуже подобається.

Джерело