– Світлано, треба поговорити. Мені телефонувала моя мама…

– Денис присів поруч із дружиною, яка годувала сина.

Та приклала палець до губ і прошепотіла:

– Тихіше, Сашко тільки засинати почав. Іди на кухню, я підійду за п’ять хвилин. Денис кивнув, кинув погляд, сповнений обожнювання, на тримісячного сина і вийшов із дитячої. Свєта поклала дитину і приєдналася до чоловіка.

– Денис, що сталося?

Хлопець злегка зам’явся, потім сів на стілець.

– Сідай, нам треба поговорити.

Дівчина опустилася навпроти чоловіка і з цікавістю подивилася на нього. Денис почекав, поки дружина сяде і не дуже охоче сказав:

– Світлано у моєї сестри та мами проблеми. У їхній квартирі ремонт. Причому капітальний. А Віру звільнили з роботи, і вони тепер не можуть винаймати тимчасове житло, щоб там перечекати цей час. Усі гроші витрачені у квартиру, а маминої пенсії ледь вистачить на життя…

– Знову? І що ти пропонуєш? Ми не можемо їм допомагати весь час! Ти й так їм часто підкидаєш грошей. Нещодавно ось тільки давав…

Світлана не могла засуджувати чоловіка за те, що він допомагає своїй матері. Але спонсорувати її весь час вона теж не хотіла.

– Я зараз не про гроші. Я покликав маму і Віру до нас пожити доти, доки вони не встануть на ноги. Або поки в них не закінчиться ремонт.

– Що ти зробив?! Повтори!

Свєта дуже сподівалася, що вона не почула, але Денис поморщився і повторив:

– Завтра мама і Віра переїжджають до нас. Я хотів тобі сказати, але…

– Хотів сказати? Цікаво що тобі завадило? Денисе, а як ти собі уявляєш наше спільне проживання? Вони у ванній будуть жити? У нас всього дві кімнати! І одна з них дитяча.

– А в них поки що взагалі нічого немає. Їм жити, можна сказати, ніде. Світлано, я придумав – ми ліжечко Сашка поставимо до нас у спальню. Якось потіснимося. Не назавжди ж це.

Свєта в шоці дивилася на чоловіка, а той, розуміючи, що новина для дружини занадто карколомна, спробував трохи її підбадьорити. Принаймні так йому здавалося…

– Свєта, це всього на кілька місяців. Віра вже шукає роботу. Їм просто потрібна допомога. Ну ти ж маєш розуміти…

– А жити ми всі будемо на твою зарплату? – скептично запитала дівчина.

– Ну, у мами ще пенсія є. Плюс дитячі. Якось протягнемо.- Коротше, я пішов невелику перестановку робити, а ти розберися, будь ласка, з шафою.

– Почекай поки що, Сашко ж спить! Прокинеться і пересунеш усе.

Денис кивнув, погоджуючись із дружиною. Потім, як ні в чому не бувало, запитав:

– Що в нас сьогодні на вечерю? Я так зголоднів! Погодуєш голодного чоловіка, га?

– Пюре з котлетами, – автоматично відповіла Світлана, думаючи про своє.
Денис хотів вийти з кухні, але потім зітхнув і знехотя кинув:

– Світлано, не ображайся на мене, я ж просто намагаюся допомогти своїм. Вони теж моя сім’я, зрозумій це, врешті-решт.

Дівчина нічого не відповіла. Вона не хотіла розмовляти з чоловіком, який так вчинив. Денис махнув рукою і пішов.

– Не хочеш миритися і не треба, – пробурмотів він.

Світлана дуже хотіла, щоб Денис хоча б підійшов до неї ближче й обійняв, а не вибачався ось так. Видно ж, що йому байдуже, що вона відчуває. Він зробив так, як вважав за потрібне і решта його не хвилювала.

Дівчина сиділа на кухні, поки не прокинувся Сашко. Малюк закричав голосно і вимогливо, і Світлана поспішила до нього. Денис лежав на ліжку, навіть не подумавши встати до дитини.

– Чого ти лежиш? Сашко плаче!

– Так ти ж підійти можеш сама! Все одно нічого не робиш!

Світлана стиснула зуби, щоб не закричати на чоловіка, і взяла сина на руки. Він перестав плакати та притулився до неї.

Наступного дня з самого ранку почалася метушня. Денис попросив дружину приготувати смачний обід і, по суті, це було єдине, що вони сказали одне одному.

Світлана не відчувала жодного бажання спілкуватися з чоловіком. А Денис думав, що скоро дружина перестане ображатися і все буде як і раніше. Докласти спробу до примирення він навіть не думав. Як завжди.

– У вас, звісно, місця замало! Не хороми, м’яко кажучи, не хороми… – з порога почала Лариса Сергіївна.

– Ну, мамо, що маємо.

– Гаразд, це я так. Для порядку. – усміхнулася вона сину. – Краще допоможи речі занести. І заплати таксисту, він там унизу чекає.

Світлана з легким невдоволенням дивилася, як Денис слухняно виконує накази мами. І раптово вона усвідомила, що тепер так буде постійно. Лариса Сергіївна покосилася на невістку і запитала:

– А ти чого стоїш? Іди допомагай! Стоїть вона, гляньте пані яка…

Свєта підняла брову і кинула:

– А нічого, що я з дитиною стою? Мені її залишити й до вас кинутися ваші манатки тягати? Самі впораєтеся, не переломитеся!

– Бач яка! Грубіянка. – Лариса Сергіївна похитала головою. – Не дерзи мені.

Світлана внутрішньо усміхнулася. Вона ще напередодні зрозуміла, що не зможе жити зі свекрухою та сестрою чоловіка, але ще на щось сподівалася. А тепер чітко усвідомила, що їм не місце в одному домі.

Коли Денис зайшов із речами у квартиру, Лариса Сергіївна одразу ж підійшла до нього.

– Синку, у мене до тебе прохання. Поки ми житимемо тут, нехай твоя дружина поводиться чемно і пристойно. Не встигла я поріг переступити, як вона мені вже нахамила…

– Мамо, ти серйозно? – напружився Денис. Йому дуже не хотілося справити на матір погане враження.

– Куди вже серйозніше. Вона почала грубіянити мені, щойно побачила. З перших хвилин. Розберися, синку.

Денису більше нічого не треба було чути. Він суворо подивився на дружину і кивнув головою.

– Свєто, а ну ходімо поговоримо.

Дівчина зручніше взяла сина і зайшла за чоловіком у спальню.

– Ти можеш трохи заспокоїтися і не ображати мою матір? Вона й так почувається ніяково, а ти все тільки гірше робиш! Поводься нормально!

– Денисе, усе не так…

Світлана спробувала пояснити, але Денис приклав палець до її губ.

– Сподіваюся, що ти мене зрозуміла. Або будемо розмовляти по-іншому.

– А то що? Ти погрожуєш мені? – на переніссі дівчини залягла складка.

– Ні звісно, – зам’явся хлопець, – Я просто прошу бути ввічливою з моєю мамою і сестрою. Я ж не так багато прошу, правда?

Він вийшов зі спальні, а Свєта поклала сина у ліжко і притиснула долоні до палаючих щік. Їй дуже не хотілося це робити, але вона розуміла, що доведеться піти на крайні заходи.

Ще напередодні, поки Денис був у душі, вона зібрала речі собі та Сашкові. Дівчина передчувала, що щось може піти не так і не збиралася терпіти витівки свекрухи та зневажливе ставлення чоловіка.

І тепер, витягнувши сумку з-під ліжка, вона одягла слінг, поклала туди сина і попрямувала до виходу.

Ден зі своєю сім’єю сидів на кухні, наминаючи обід, який Світлана приготувала для них.

– Ой, Свєто, а ви гуляти пішли? Купи що-небудь до чаю! І не затримуйся сильно, – крикнув він їй.

– Бувай, Денисе, – тихо сказала дівчина.

Вона зачинила двері та спустилася вниз. Біля під’їзду на неї вже чекала машина таксі.

Світлана домовилася з батьками, що поки поживе в них. Мама з татом не були проти, вони любили доньку і сумували за нею, коли вона вийшла заміж.

…Денис подзвонив тільки через дві години, Світлана сиділа в батьків і відпочивала, набираючись фізичних і моральних сил.

– Ти де? – його голос був незадоволеним. – Я ж просив не затримуватися. Чекаємо чекаємо на тебе з солодощами…

– А нема солодощів! Я не прийду додому, поки там твоя сім’я. Ти хотів із ними жити, а не я. От і живи!

– Що?! Що ти несеш? Ти де?

– У батьків, – Свєта розуміла, що чоловік, не дивлячись на сварку, має право знати, де вона і дитина.

– Повертайся негайно!

– Ні, я не повернуся. Я тобі все сказала, Денис. Ти сам винен у тому, що я пішла. Захочеш мене повернути, ти знаєш, що робити. І не затягуй, а то я можу й передумати…

Світлана поклала слухавку і сумно зітхнула. Вона знала, що поки Денис не приїде по неї. Зараз йому потрібно було подумати й самому вирішити, з ким він хоче бути.

Дівчина не сумнівалася в тому, що Денис любить їх і повернеться за ними, але вона хотіла, щоб чоловік побачив свої помилки та більше не повторював їх. А на все це потрібен був час…

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.