Я покинула свою хату в селі і поїхала до дітей у місто глядіти їх дитину, щоб невістка закінчила навчання. Спочатку все добре було, а потім я й не помітила, як стала всю роботу робити в них вдома, діти тепер рахують мене, як прислугу
Я маю єдиного сина, мій Олег одружений, має свою власну сім’ю.
Я ще відразу вирішила, що буду добре ставитися до своєї невістки, навіть, якщо це буде зовсім непросто, старатимусь уступити їй у всьому.
Перш за все, робитиму це все для того, щоб у нас були з нею хороші відносини, так усім буде добре.
Я вважала, що дуже багато залежить від мудрості свекрухи і розуміла, що прийдеться нелегко.
Та я уступлю, аби в родині все добре було.
Нещодавно я приїхала з села до Олега няньчити свою маленьку онучку, адже дітям потрібно було допомогти, адже невістка мала закінчити останній курс навчання в медичному інституті, я розуміла наскільки це важливо для майбутнього їх сім’ї.
І якось так вийшло, що спочатку я дуже добре в усьому допомагала своїм дітям, їм зі мною добре було.
А згодом я взяла все в свої руки, вся робота лягла на мої плечі.
Невістка Валентина не заперечувала і навіть з радістю відсторонилася від всіх домашніх справ і турбот по дому.
Крім того, що я займалася дитиною, а онучка теж майже постійно була на мені, я готувала, прасувала, прибирала, після пухнастого кота мила підлогу щодня, адже шерсті було багато і скрізь, а в квартирі дитина мала.
Я вам скажу правду щиру, що за весь цей час я втомилася дуже, відпочивати було зовсім ніколи мені.
Але Валентина все одно мене не любила, чомусь, завжди ставилася холодно, дивилася неприязно на мене і прискіпливо на те, що я роблю.
Не знаю, чому я не влаштовувала свою невістку, адже так старалася в усьому, догоджала, як могла.
Я намагалася в усьому допомогти, робила, що могла, ніколи не дорікаючи їй у цьому, навіть коли я побачила, що вона взагалі відсторонилася від усіх домашніх справ.
Якщо людина не розуміє, що вона – господиня, повинна теж щось робити по дому, як поясниш?
Краще, як на мене, тихо робити все самій, і я так і робила.
І згодом, у мене стало складатися враження, що сама Валентина якось зовсім перестала цінувати мою допомогу.
Постійно докоряти стала, все їй не так: то пересолила, то вчасно дитину не погодувала, то погано випрала, то мало на вулиці з коляскою ходила.
Ми почали частіше сперечатися, якісь одні непорозуміння між нами.
Можливо, інша мати на моєму місці отак просто розвернулася і поїхала собі додому в село, але я так не можу зробити.
Бо знаю, що Валентині потрібно здобути хорошу освіту, щоб потім вийти на роботу і добре заробляти.
Адже синові буде важко утримувати одному свою сім’ю на одну зарплату, а грошей на няню і дітей зараз немає.
Я про неї, як про дитину свою дбаю, але вона наче не бачить цього.
Виходить таке замкнене коло у нас.
Я все роблю для дітей, а вони цього не цінують.
Невже невістка думає, що мені так дуже добре у них живеться, встаю рано разом з ними, дитина маленька повністю на мені, їсти усім готую, сплю на кухні на маленькому дивані.
А в мої роки це дуже непросто, я іноді вранці ледве встаю.
Зараз би жила в селі в своїй просторій маленькій хатині, і ніхто на мене не ображався б, а так, виходить, догодити нікому не можу.
Можливо, роблю щось не так?
Останнім часом все частіше думаю їхати додому, хай роблять, що хочуть вже без мене, а потім погляну на сина свого і таки шкода мені його.
Що робити, я не знаю.
Як краще буде?
КІНЕЦЬ.