– Алло! Марино, ти вдома? Ми їдемо… – почувся у слухавці голос Андрія.

– Звісно, ​​вдома. Давайте, приїжджайте швидше… Чекаю з нетерпінням! – лагідно промовила Марина.

– Марино, ми скоро приїдемо! — почувся голос Євгенії, дванадцятирічної доньки Андрія.

Марина награно засміялася і натиснула на телефоні “відбій”. Жінка сердито кинула мобільний на диван, подивилася в дзеркало і прошипіла, скорчивши при цьому смішну гримасу:

– Ми скоро приїдемо!… Спочатку потрібно дізнатися, чи чекають на тебе тут, а потім їхати! – промовила вона до дзеркала.

На очі жінці попався флакончик з парфумами та косметичка. Вона схопила милу рожеву сумочку, засунула парфуми в іншу косметичку, нервово смикнула блискавку і прибрала її на верхню полицю шафи.

Марина ледве стримувала себе, коли під час минулого візиту дочка чоловіка від першого шлюбу шалено лила на себе її улюблені духи, а потім узяла дорогу помаду і кілька разів мазала губи.

– Вічно свій ніс скрізь пхне! Як же було добре, коли її не було! Так ні, приперлися разом зі своєю матір’ю! Господи, ну за що мені все це?! – висловилася жінка і сіла на диван.

Марині на очі потрапила фотографія, що стояла на тумбочці. На зображенні була сама Марина та її чоловік Андрій. Фото було зроблено ще до того, як у житті Марини почався справжній кошмар.

А почався він у той момент, коли колишня дружина її коханого чоловіка – Анастасія, повернулася з-за кордону. Та ще й доньку із собою привезла…

– Я не зможу прийняти чужу дитину! Не потерплю її у нашій квартирі! – в істериці кричала Марина улюбленій подрузі телефоном.

– Марино, ну ти ж чудово знала, що в нього є дочка. І дівчинка не житиме у вас. Лише на якийсь час приходитиме в гості до тата.

– Тебе ніхто не змушує любити її до щенячого вереску, але проганяти її ти теж не можеш. Інакше з Андрієм ви точно посваритеся, – умовляла Марину співрозмовниця.

І ось настав той час, коли Марині довелося познайомитися з Євгенією – донькою Андрія від першого шлюбу.

Того дня Андрій уперше привіз дівчинку в гості, щоб познайомити із нинішньою дружиною. Марина дуже нервувала, але щиро намагалася тримати себе в руках.

– Це ж просто дитина. Ну буде приїжджати періодично. Їй уже дванадцять, тому залишилося потерпіти всього кілька років.

– Потім вона виросте, а я Андрію своїх подарую, і житимемо щасливо, – заспокоювала жінка сама себе, дивлячись у вікно на осінній краєвид.

Євгенія приїхала у гості. Дівчинка виявилася, хоч і жвава, але досить доброзичлива. Нічого особливого не вимагала.

Звичайно, зсередини Марину роз’їдали неймовірні ревнощі, коли Андрій обіймав її. та називав своїм улюбленим малюком. Але Марина щосили намагалася тримати себе в руках, щоб уникнути конфлікту на рівному місці.

Перша зустріч відбулася просто чудово. Марина була задоволена собою. Тільки щастя жінки тривало не так довго, як їй хотілося б.

Річ у тім, що Євгенія з того часу почала з’являтися у квартирі Андрія та Марини буквально щовихідних.

І, якщо раніше це були тільки посиденьки на пів години, то тепер вона проводила вдома в Андрія та Марини всі вихідні безперервно.

Якось Марина спробувала обережно натякнути чоловікові, що можна запрошувати дівчинку хоча б через вихідні:

– Марино, ну що ти таке кажеш? Женя вісім років жила з матір’ю за кордоном. Я її не бачив. І тепер, коли вона сама до мене тягнеться, ти хочеш, щоб я від неї так просто відвернувся?! – Несхвально відповів Андрій на пропозицію дружини запрошувати дівчинку трохи рідше.

– Андрію, я взагалі-то теж людина! І я також хочу відпочивати! Я весь тиждень працюю, а у вихідні змушена готувати для твоєї доньки, поки її дорога мама прохолоджується! – Марина не змогла стримати потік емоцій, що наринули, і практично перейшла на крик.

– Марино, що ти зараз від мене хочеш?! Ти ж чудово знала, що я маю доньку, і вона завжди буде! – Андрій також перейшов на крик.

– Я хочу жити нормально, а не щоб на мене дівчину звалювали, і я з нею колотилася. У неї мати є, то нехай і займається з нею у вихідні, а не сюди відправляє. І взагалі, вона вже не така маленька, тож може й одна вдома посидіти!

Андрій вийшов із кімнати й голосно грюкнув дверима. А Марина розплакалася, затуляючи обличчя руками. Хвилин через десять пролунало клацання дверного замка. Андрій кудись пішов…

З того часу скандали у них виникали регулярно. Марина почала тихо ненавидіти падчерку. Але, щоб не сваритися з чоловіком, жінка вдавала, що дуже рада бачити дівчинку.

Ось і цього разу Марина насилу стримувала себе, прибирала свої речі, щоб дочка чоловіка нічого не брала.

У дверному замку почувся поворот ключа. Двері відчинилися, і в передпокої з’явилися Андрій із дочкою.

– Марино, ми вдома! – почувся голос Андрія.

– Ми вдома! – у такт батькові крикнула дівчинка.

Марина натягла на обличчя чергову усмішку і пішла до передпокою зустрічати гостей.

– Привіт, проходьте, мийте руки. Зараз обідатимемо, а потім можна і в парк сходити! – Жінка намагалася говорити щиро.

Дівчинка зняла верхній одяг, і одразу побігла на кухню.

– О! Мій улюблений тортик. Марино, а ти відріжеш мені шматочок?

– Зараз! Андрію, а ти чого не роздягаєшся? – Звернулася вона до чоловіка.

– Марино, тут така справа. Загалом мене Настя попросила за пів години за нею в салон заїхати. Вона пішла на стрижку.

– А потім вона хотіла ще в торговий центр з’їздити, подивитися нове ліжко для Євгенії, – сказав Андрій трохи винувато.

– А що, хіба вона не може на таксі з’їздити? — скривджено спитала Марина.

– Слухай, ну не чіпляйся. Ви з Женею вже потоваришували, тобі ж буде не складно з нею посидіти. Тим більше, що вона може сама вийти погуляти надвір.

Андрій поїхав. Марина була у нестямі від люті. Вона сиділа вдома цілий день, бо Андрій повернувся лише ввечері.

– Марино, збирай Євгенію, там Настя внизу чекає. Зараз я їх швиденько відвезу. А завтра поїду до них ліжко нове збирати! – Натхненно заявив Андрій з порога.

– Де ви були аж до вечора? – спитала Марина, вийшовши до передпокою.

– Марино, ти чого знову починаєш? Я ж тобі вранці казав, що треба в крамницю. Потім ми заїхали в кафе, посиділи, бо зголодніли.

– Тобто ви з нею сиділи у кафе, а я тут удома з вашою дитиною! Скільки це триватиме?
У цей момент до передпокою вбігла Євгенія.

– А ти чого це на тата кричиш! Мама на нього ніколи не кричала! – голосно сказала дівчинка.

– Женя, збирайся. Мама внизу чекає, – тихо сказав Андрій.

Чоловік забрав доньку, і повернувся додому тільки до півночі. Марина вдала, що спить. Розмовляти з чоловіком після того, що сталося, їй зовсім не хотілося…

Наступного дня Марина прокинулася від того, що в передпокої наче щось упало. Вона вийшла подивитися і застала, коли він взував кросівки.

– Ти куди? – спитала вона сонним голосом.

– Вибач, розбудив тебе. Я вчора говорив куди. Потрібно доньці зібрати ліжко.

– А може, ти не до дочки так рвешся, а до своєї колишньої дружини?

– Ти знову скандалитимеш на порожньому місці? – грізно спитав Андрій.

– На порожньому місці? Ти на телефон свій пароль поставив, щоб я не бачила твоїх повідомлень коханій дружині? Зізнайся, досі любиш її? – з очей Марини покотилися сльози.

– Слухай, як же мені набридли твої нескінченні скандали та претензії! Ти щодня влаштовуєш ці розбирання!

– Тобі все не подобається! Ти просто збожеволіла зі своїми ревнощами! – сказав Андрій і пішов, голосно грюкнувши дверима.

Марина вкотре заплакала. Все вказувало на те, що Андрій досі любить свою колишню дружину. Адже це вона його покинула, коли познайомилася з бізнесменом зі Швейцарії. Анастасія тоді розлучилася з чоловіком, взяла дочку, та поїхала до коханого.

Андрій дуже сильно страждав. Саме на той період він і познайомився з Мариною. Вони покохали одне одного. Якоюсь мірою Марина стала для чоловіка справжнім рятівним колом.

Тільки ось життя за кордоном в Анастасії не задалося. Новий коханий виявився зовсім не тим, за кого себе видавав. Анастасії з дочкою довелося повернутися до рідного міста, зіпсувавши тим самим життя Марині…

…Марина чекала чоловіка до вечора. Але ні ввечері, ні вночі він так і не з’явився. Жінка чекала на нього всю ніч, а на ранок вирішила зателефонувати:

– Ти де? – сухо спитала вона у слухавку.

– Я у Кості якийсь час поживу. Вчора тобі хотів подзвонити, але подумав, що ти вже спиш.

– І з чим пов’язане твоє рішення?

– Мені треба розібратися в собі, Марино…

Минуло два тижні. Марина та Андрій весь цей час не спілкувалися. Якось вона поверталася з роботи й вирішила прогулятися торговим центром.

– Ось так зустріч! Ну, привіт, суперниця… – в одній із крамниць до Марини підійшла Анастасія.

– Привіт! – сухо відповіла жінка.

– А що це ти така сумна? Андрійко пішов? Так тобі й треба! Знатимеш, як чуже брати! – хитро сказала Анастасія.

– Ти сама його покинула!

– Я покинула, а ти підібрала! У нас з Андрієм дочка, і я все зроблю заради того, щоб повернути чоловіка! Він, до речі, у нас щодня буває… А ти й надалі одна сиди!

Марина поспішила піти. Цього ж вечора вона вирушила додому до друга, у якого жив Андрій. На щастя, жінка зіткнулася з чоловіком у дворі будинку.

– Марине, а що ти тут робиш? – Запитав Андрій, побачивши дружину біля під’їзду.

– Це ти що тут робиш? Андрію, визначся… Що між нами відбувається? Сьогодні я бачила твою колишню дружину у торговому центрі. Вона ясно дала зрозуміти, що все ще любить тебе і збирається повернути!

– Я знаю… – тихо відповів Андрій.

Марина уважно подивилася на чоловіка.

– Мені й самому здавалося ще нещодавно, що я її досі кохаю.

– А тепер?

– А тепер я зрозумів, що люблю лише тебе. А до Насті давно всі почуття охолонули. Просто її увага тішила моє самолюбство.

– Адже вона мене покинула, а тепер повернулася з повинною. А я люблю лише тебе, – сказав Андрій і підійшов до дружини.

– Мені дуже важливо було почути це від тебе, бо я в положенні. У нас буде малюк… – тихо промовила Марина.

Андрій повернувся додому цього ж вечора і більше не йшов. Євгенія продовжила приходити в гості до батька, але не так часто й поводилася більш стримано. Пізніше з’ясувалося, що Анастасія веліла дочці псувати Марині нерви…

…Незабаром в Андрія та Марини з’явився хлопчик. Чоловік проводить із сином багато часу, але й доньці не забуває приділяти увагу.

А Анастасія знову зустріла заможного чоловіка, і навіть казала всім довкола, що скоро поїде з ним до столиці. Тільки поки що він не поспішає кликати її ні в Київ, ні заміж. Мрії її не справдилися, бо зрадників ніде не шанують.

– Так їй і треба, – думала Марина, – свого не віддам, попри всі її підступи. Добре, що чоловік це зрозумів, і не довелося виборювати своє щастя…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.