У суботу ми з дружиною вирушили за покупками до одного з торгових центрів нашого міста. Придбати продуктів, та й дружина хотіла якісь обновки. Банальний сімейний побут – простіше кажучи. День обіцяв пройти тихо та спокійно без пригод. Зібралися, вийшли з дому, сіли в машину і вирушили за покупками.

Дорогою слухали музику, і все було добре, поки не пролунав дзвінок на мій телефон. А в машині є гучний зв’язок і я ним постійно користуюся, так зручніше і не відволікаю від дороги — і від дружини мені нічого приховувати. Загалом, я без задньої думки відповідаю на дзвінок, і з динаміків автомобіля лунає жіночий радісний голос зі словами. — Микола! Я ваrітна. Ура.

Ні, я, звичайно, розумію, що до цього я писав про те, що мені боятися і приховувати нема чого. Але після всього почутого я, чесно, розгубився, та що там – втратив мову, зблід. А жіночий голос продовжував. — Ми вчора з чоловіком були у лікаря, який сказав, що наші старання недаремні, і ми невдовзі станемо батьками.

І я хотіла б завтра у вас відпроситися з роботи. Ми з чоловіком поїдемо до поліклініки, вставатимемо на облік. Трохи зроблю ясність. Я працюю начальником відділу, де 90% моїх підлеглих – жінки та дівчата. І це дзвонила одна з моїх підлеглих. Після всього почутого я глянув на дружину, яка сиділа і посміхалася, повернувся назад і видав.

— Дурне, з цього й треба було починати розмову, а не зі слів, що ти ваг ітна. Дружина вже не просто усміхається, а сміється на всю (ну, дуже голосно). Дівчина, почувши, що я з дружиною і, розуміючи всю безглуздість ситуації, починає вибачатися. Не затягуючи цієї розмови, відпустив її і повісив слухавку.

До ТЦ ми їхали мовчки, точніше, я мовчав, а дружина дивувала і підколювала мене всю дорогу. У понеділок, прийшовши на роботу, я одразу провів п’ятихвилинку, де розповів про колегу та її дзвінок. І попросив, щоби подібні теми озвучували якось по-іншому. Ось така історія зі мною сталася.

КІНЕЦЬ.