За весь час нашого з чоловіком спільного життя – а це, не мало не багато, п’ять років – я так не втомлювалася, як за останні три місяці. А всьому виною його лінощі, які мирно дрімали і ось нарешті прокинулась. Так сталося, що чоловіка звільнили, а він раптом вріс у диван і не збирається виправляти ситуацію.

Наша сімʼя досить добре забезпечена. Свого часу я працювала як проклята, щоб нагромадити на квартиру. Змогла придбати нерухомість і тепер здаю, а крім того, у мене є звичайна стабільна робота. Так що я не з тих, хто фінансово залежить від чоловіка, ніколи не була такою.

А зараз справи взагалі так: мій чоловік потрапив у фінансову залежність від мене. І це зовсім не смішно.

Коли його звільнили, я, як личить хорошій дружині, всіма силами підтримувала чоловіка.

– Андрію, – говорила я, довірливо дивлячись йому в очі, – нічого страшного не трапилося. Ми маємо гроші. Я працюю, все гаразд. Відпочинь спокійно місяць, потім влаштуєшся в інше місце. Світ не впав, все нормально.

Чоловік переживав: який він здобувач, якщо залишився без роботи? Мене ще тоді трохи покоробили такі висловлювання.

У сенсі “здобувач”, якщо ми обоє працюємо і моя зарплата разом із грошима від здачі квартири вища, ніж у нього? Але поправляти чоловіка не стала – він і так нервував.

Перший місяць його вимушеного відпочинку обернувся для мене справжнім кошмаром. Чоловік, прикриваючись своїми нібито розладами та нервами, почав вити з мене мотузки. Раптом він забув, як прибирати за собою посуд та як його мити. Перестав стежити за собою – гігієна та чистий одяг канули в минуле.

– Ти ж мене й таким любиш, – махав він рукою на мої зауваження. Йому більше не треба було голитися, гарно одягатися, митися – адже тепер він лежав удома.

Гаразд, той місяць я стерпіла, стиснувши зуби. Нехай відпочине. Але далі стало гірше.

Ніяку роботу він шукати не почав після обговореного терміну, на який сам же й погодився.

– Дай мені спокійно пожити! – обурювався чоловік, який за весь місяць жодного рахунку не сплатив, жодного разу не купив продуктів, жодного разу навіть сміття не виніс.

Я розуміла: запускати ситуацію не можна. Все це неподобство треба було припинити. Тому я розробила стратегію щодо підняття лінивого тіла мого чоловіка з дивана.

Нагадаю, що я жодного дня у нашому житті не перебувала у нього на утриманні. Якби такий період був – я б спокійно відповіла йому тим же, доглядала і терпіла примхи на знак подяки. Але, на жаль! Я завжди працювала, забезпечувала себе сама. А ось Андрій дуже затишно влаштувався у мене на шиї.

Свої останні гроші з минулої роботи мій чоловік витратив на чіпси та улюблений напій. І другий місяць ми жили на мою зарплату. Тож я вчинила дуже просто.

Спочатку пояснила йому, що, за моїми розрахунками – і це, до речі, було чистою правдою – нам на мою зарплату не протягнути довго.

– Чіпси коштують чи не дорожче за пельмені, – закликала я, – у нас немає на це коштів.

Чоловік, проте, покірно відмовився від своїх дорогих чіпсів і із задоволенням поглинав пельмені з дешевим майонезом. Я тим часом просто почала харчуватися окремо, на роботі чи в мами. Мені було цікаво, до чого все це призвело б.

Йому не набридло їсти одні пельмені та бутерброди цілий місяць. Андрій наче й не помічав нічого. Він мав ноутбук, інтернет, тепло та електрику. Чоловік продовжував поглинати хліб із сиром і в вус не дмухав.

Але найгірше сталося нещодавно, коли почався четвертий місяць. Я підійшла і прямо сказала, що грошей не вистачає. Або він влаштовується на роботу, або нам доведеться ще більше почати економити.

А Андрій мені у відповідь нахабно заявив про “в горі та в радості” і поринув далі у свої іграшки на ноутбуці.

Дуже зручна позиція. Але я зі своєю теж не злізу. На мою думку, три місяці – відмінний термін для повноцінного відпочинку. Якщо він найближчим часом не вийде на роботу, то я подам на розлучення! Набридло!

КІНЕЦЬ.