Оля від слів майбутньої свекрухи мало не впустила з рук чашку з чаєм. Тонка скибка ковбаси сама впала на тарілку.

– Юро, чого твоя дівчина знову без настрою? – перепитала Дарія Олександрівна.
– Мамо, ти одне й теж вже чотири місяці говориш!

Оля встала з-за столу та вийшла. Юрій вийшов слідом за нею.

– От що за молодь пішла?!

Весілля ж має окупитися. Інакше для чого його робити тоді? – обернулася Дарія Олександрівна до чоловіка.

– Своє весілля пам’ятаєш? Відгуляли в гуртожитку, та й по всьому, – відповів той.

– Ото ж бо! Не мали грошей, ми й зробили невелике весілля. І нічого. А вони що?

– Думаю, не хочуть вони справляти весілля.

Здається, це тільки тобі треба те все, – сказав Віталій Ярославович.

– Чесно, в мене таке ж відчуття. Я й так ледве погодилася на шлюб сина з цією…, – Дарія Олександрівна ледь стримувала свої емоції.

– Перестань, це вибір сина! Я його підтримую…

Не встиг Віталій Ярославович продовжити, як Дарія Олександрівна зірвалась:

– Підтримуєш? Ну ще б!

Живете за мої гроші, весілля також за мої гроші.

Чоловік мовчки вийшов з кімнати. Після того, як Віталій Ярославович захворів, він відійшов від справи свого тестя та передав все в руки дружини.

Запрошення Дарія Олександрівна підписувала без молодих. Вона акуратно виводила кожну букву.

До весілля залишалося менше, аніж місяць. Ще залишався час обговорити все з організаторами.

Дарія Олександрівна крутилася, як тільки могла. Вона обирала оформлення ресторану, колір скатертин, меню.

Їй було до вподоби займатися організацією синового весілля.

У четвер Оля забрала свою весільну сукню, яка, звісно, була погоджена Дарією Олександрівною. Увечері залишилося приміряти туфлі. Вони відверто жали дівчину.

Тож у п’ятницю Оля увесь день намагалася знайти туфлі. То не було відповідного кольору, то каблук високий.

Як раптом її погляд зупинився на балетках.

– Це що? – запитала Дарія Олександрівна, побачивши в руках Юрія балетки.

– Взуття Олі.

Мама зробила такий вираз обличчя, що все було одразу зрозуміло.

– Там же відео, фото будуть…

І що з того? – поцікавилась Оля.

– Як що? А туфельку нареченої поцупити? Потім всі бачитимуть.

– Дай ведучому красиву туфельку – і всі справи, – втрутився в розмову Юрій.

Дарія Олександрівна вдала, що їй недобре.

– Або я піду в балетках, або ж весілля не буде! – сказала Оля.

– Вона ще умови ставитиме, – крикнула Дарія Олександрівна.

Тієї ж ночі в Олі почалися передчасні пологи. На ранок на світ появилася семимісячна Христинка.

Дарія Олександрівна сиділа за столом та бурчала:

– Не хотіла вона свята. Все зробила, щоб його не було. Стільки грошей дарма витратила!

Та Віталій Ярославович став на захист невістки:

– Ну хіба ж такі речі можна передбачити? Не вигадуй ти!

– Не захищай її! Вона навмисне все задумала!

Тоді Дарія Олександрівна набрала номер організаторів весілля та повідомила новину про народження онуки.

У її голосі чулась не радість, а розчарування.

Втім організатори поспішили заспокоїти жінку, сказавши, що навіть з цієї події можна зробити справжнє свято. Так і зробили. Все пройшло чудово, так же пишно, як і планували.

Перший час гості були трохи здивовані, а після кількох тостів все змішалося.

Так і відсвяткували. Все-таки урочиста подія.

КІНЕЦЬ.