Я одяг прасувала, як до Віті зателефонувала його тітка, що у Вінниці мешкає. Хочеш не хочеш, але все мені було чутно. – Племінничку, любий мій, як у вас справи? Гроші маєте? В тебе з роботою все гаразд? – Так, тітонько, працюємо! – Ну а скільки тобі в місяць виходить?, – каже вона, а я бачу, мій чоловік готовий їй все по поличках розкласти

Я одяг прасувала, як до Віті зателефонувала його тітка, що у Вінниці мешкає. Хочеш не хочеш, але все мені було чутно.
– Племінничку, любий мій, як у вас справи? Гроші маєте? В тебе з роботою все гаразд?
– Так, тітонько, працюємо!
– Ну а скільки тобі в місяць виходить?, – каже вона, а я бачу, мій чоловік готовий їй все по поличках розкласти.
Я ж на Вітю глянула і жестом показала, щоб трішки притримував свого язика за зубами.
– Та… вистачає, тітонько. На хліб з маслом вистачає!
– Ну це головне. Ну а скажи… маєш більше 20-ти тисяч, чи менше?
Я глянула на чоловіка і вже хотіла забрати в нього телефон, щоб тій тітці “ввічливо” сказати одне єдине слово -” до побачення”.
Але Вітя продовжив розмову.
– Та… гарно заробляємо, тітонько! Гарно.
– А, точно, в тебе ж і Галина роботу змінила! А вона більше заробляє за тебе, чи менше? Там гарно платять, я чула!
І тут я вже не витримала. Розмова зачіпала і мене.
Я таки вирвала з рук чоловіка телефон.
– Тітко Інно, ви мене вибачте, будь ласка, але чи не вважаєте ви, що такі запитання, навіть племіннику, задавати не красиво?
– Ой, Інно, що ти починаєш. Це ж житейські питання!
– Житейські? Ну то добре! Як у вас справи, тітонько? Як пенсія? Хватає? Скільки отримуєте? А дядько більше має від вас? Ковбасу яку купляєте: дешевшу, дорощу? В шкарпетках яких ходите: нових чи заштопаних?
– Ой, діточки… все в нас з Божою допомогою! Добре, я бачу, ти не налаштована на гарну розмову! До побачення!
Ну скажіть мені, як з такими людьми можна бути доброю? Вітя каже, що я її родину образила.
Я? Я образила?
Скажіть мені, люди добрі, хіба це так гарно, в чужі справи свого носа пхати, навіть якщо це і рідна тітка?