Я одружилася вдруге. Від першого шлюбу є донечка – моя радість, розумниця та помічниця. Другий чоловік знав про те, що в мене є дитина, прийняв доньку і навіть були розмови, щоб її удочерити.

Тоді я була щаслива: оце так! Нарешті я зустріла справжнього чоловіка! Але зараз я думаю зовсім інакше.

У нас із чоловіком з’явилася спільна дитина. І з того моменту свекруха немов забула про онучку, до якої раніше ставилася цілком нормально. Я помітила це одразу.

Вперше вона сама приїхала до нас – подивитись на немовля, привітати його з черговою датою. Синові виповнилося пів року.
– Що за диво моє маленьке! – співала вона над ліжечком.

Старша дочка стояла і дивилася на бабусю з подивом – з нею навіть не привіталися. Я також не зрозуміла, що це було, але ніхто нічого не сказав. Я була втомлена, не хотіла лаятись і з’ясовувати стосунки.

До того ж ми могли просто не почути її вітання, адже син голосно кричав. Загалом той випадок проігнорували. Але через місяць ми поїхали з візитом до неї, і тут все вже стало зрозуміло.

Свекруха коротко кивнула мені, обняла чоловіка і помчала няньчитися з малюком. На доньку вона й не глянула, хоча та привіталася досить голосно. Варіант, що свекруха не почула її, відпав.

Дочка пішла до кімнати та весь наш візит сиділа там. Свекруха навіть напою їй не запропонувала, хоч нам усім налила чай. А Машу не покликала.

Взяти та поїхати, ось так одразу було б неввічливо та дивно – так я вирішила тоді. Зараз докоряю себе. Треба було забрати доньку та сина, поїхати додому та теж ігнорувати шкідливу бабусю.

Свекруха так і не спитала внучку ні про що. Раніше вона цікавилася успіхами Маші, її здобутками, про все розпитувала. Я знала, що через онуку свекруха намагалася навіть довідатися, що відбувається в нас вдома, між мною та чоловіком. Але заради онука вона вирішила відмовитись навіть від такого цінного джерела інформації.

– Чому ви ігноруєте Машу?

– Запитала я прямо, дочекавшись, щоб чоловік і дочка пішли на кухню, – що вона зробила не так?

– Я? – свекруха ввімкнула дурну. Розмови не вийшло – вона стала в позицію і заперечувала всі мої слова.

У результаті ми поїхали додому, не вирішивши питання. Дочка у машині розплакалася. У мене серце розривалося. Я подивилася на чоловіка – він мовчав і ніби нічого не помічав. Я вирішила поговорити з ним вдома, а сама взяла дочку за руку.

Однак розмова з чоловіком не тільки не допомогла, але ще й посилила проблему. Дочку я вдома заспокоїла, пояснила, що бабуся не права. Дитина поплакала, заспокоїлася і заявила:

– Я не хочу більше до неї їздити. Мені важко бути там, де мене не люблять.

У мене знову душа розірвалася від цих слів. Я поклала дочку і пішла до чоловіка в гніві.

– Що робить твоя мати? Чому вона ображає Машу?

– Ображає? – повторив чоловік і бридко засміявся.

Він висловив свою думку: образити 13-річну дитину неможливо. Маша вже має вміти постояти за себе.

– Вона що, мусить захищатися від власної бабусі?

– Не треба захищатись. Ніхто на неї не нападає.

– Її ігнорують!

– Так у неї рот для чого, щоб жувати або щоб говорити? Хай сама все скаже!

Коротше, чоловік вважає, що моя дитина повинна сама себе відстоювати перед дорослою людиною. Я ніколи не просила свекруху ставитися до внучки з обожнюванням чи подарунки їй дарувати. Просте, добре людське ставлення. Як було раніше, доки я не народила сина.

Я шокована поведінкою свекрухи. Людині на пенсію незабаром, а вона вирішила з підлітком собачитися. За що вона так з Машею?

На другу розмову я не наважуюсь – боюся, що свекруха мені прямо скаже, що онука більше не потрібна. Адже з’явилося рідне маля. А Маша тепер стала просто дівчинкою, а не онукою.

Чоловік свою позицію висловив ясно та чітко – за дочку він вступатися не стане. Я вперше за час шлюбу задумалася про розлучення. Про яке, цікаво, удочеріння він там говорив? Просто смішно.

КІНЕЦЬ.