Мама несправедливо зі мною обійшлася. Мені було двадцять, коли вона заявила, що написала дарчу на сестру, дім дістанеться повністю їй.

Мама завжди любила сестру більше і хотіла з нею прожити останні роки. Вона сказала: -Валю, ти не обра жайся, я їй будинок залишаю, бо вона в старості мене доглядатиме.

Але я все одно сильно обра зилася, наговорила багато rрубих слів і поїхала жити до гуртожитку. Після цього я з мамою та сестрою не спілкувалася. У місті вийшла заміж та знайшла роботу. Жили ми з чоловіком із його мамою.

Інна Ігорівна була напрочуд доброю жінкою, вона стала для мене старшим другом. У нас зі свекрухою були просто чудові стосунки. Прожили ми разом з нею двадцять років, Інна допомогла мені виростити дітей. У шістдесят сім років її не ста ло. Це ста ло справжнім rорем не тільки для мого чоловіка, а й для мене.

У той період Паша завів розмову про маму: -Валю, тобі не здається, що настав час відпустити старі обра зи? Ти стільки років не була в селі, життя така коротка штука, ось не стане твоєї мами, і ти шкодуватимеш, що не встигла за життя з нею поми ритися.

З віком обра зи забулися якось, і я погодилася відвідати маму. Знайомий до бо лю будинок знайшла швидко, але відкрила нам незнайома жінка.

-Вибачте, а де Галина Петрівна? Вона тут раніше мешкала. Жінка замислилась: -Наскільки мені відомо, її дочка віддала її в будинок для людей похи лого віку.

Ми почали пошуки мами, знайшли стареньку в будинку для людей похи лого віку. Коли вона вперше мене побачила, rірко заnлакала. Ми обійнялися. Тепер мама живе із нами.

КІНЕЦЬ.