Ілля добродушний, пухкий хлопчина, з яким я вперше познайомилася у музичній школі. У нас там утворилося коло спілкування, до якого входив Ілля. Ми спілкувалися і поза музичною школою.

Усі любили добродушного товстуна. Ілля був не тільки м’яким фізично, але й за характером. Він ніколи нікому не відмовляв.

Ми, хоч і ставилися до нього добре, любили всіляко жар тувати. Особисто я не сприймала Іллю всерйоз, він мені здавався наївним. Я дивилася на нього трохи зверхньо чи що.

Наша компанія збереглася, і коли ми виросли. Звісно, з часом ми всі змінилися, порозумнішали. Тільки моє ставлення до Іллі не змінилося. Але один виnадок мене змусив переглянути погляди.

Того дня я nосварилася з батьками та вийшла з дому, емоційно грюкнувши дверима. Була глибока ніч. Я просто блукала вулицями, намагалася додзвонитися до подруги, але вона спала і не піднімала слухавку.

Тут я ненароком зателефонувала Іллі, у мене палець зісковзнув. Я намагалася якнайшвидше закінчити виклик, але він на подив швидkо відповів.

-Кать, ти чого не спиш у такий час? -Та тут таке … Я розповіла йому про те, що сталося. Він одразу приїхав за мною і запропонував пожити в нього доки все не розсмокчеться.

Він багато підтримуючих слів сказав, навіть пропонував, щоб я за його рахунок жила. Я не очікувала такої колосальної підтримки. Мені стало дуже со ромно, що я не цінувала присутність такої чудової людини у моєму житті.

КІНЕЦЬ.