Моїм найкращим другом дитинства був Вова. Разом ми пішли до садка, закінчили школу. Ми навіть в університеті один вступили, тому коли ми стали зустрічатися, ніхто не здивувався, бо все до цього йшло. Я чудово знала Вову, а він мене. Водночас ми багато чого пережили.

І ось під кінець навчання в університеті, коли ми стояли на порозі нового дорослого життя, Вова зробив мені пропозицію, я, звичайно, погодилася. Ми стали дуже ретельно готуватися до весілля. Я не хотіла банальної білої сукні.

Я мріяла про щось незвичайне і тоді мені наснилося небесне блакитне плаття, я відразу його намалювала, як прокинулася і побігла до швачки. Швачка погодилася мені його пошити, поки сукня була в процесі, ми з Вовою зробили гарні гравіювання на обручках, самі зробили запрошення для родичів та друзів.

Коли моя сукня була готова, я її приміряла і зрозуміла, що я сильно схудла. Може багато нервувала перед торжеством. Довелося перешивати сукню, я приїхала до швачки і тут зустріла її племінника – Максима.

Поки швачка переробляла мою сукню, ми з Максимом розмовляли на кухні. Потім він провів мене до будинку, але в квартиру до Вови я так і не піднялася. Ми з Максом пішли гуляти, то розмовляли всю ніч. Я зрозуміла, що буквально заkохалася в цю людину, було таке почуття, що він мене знає 100 років. Він буквально читав мої думки, ми думали однаково.

Довелося сказати Вові одразу наступного дня, що весілля не буде. Я пішла до Макса і жодного разу не пошkодувала, що зробила такий ризикований вибір. Ми вже розписалися, але обійшлися без шикарного весілля та блакитної сукні.