– Тебе знову не було вдома вранці! Де ти вешталася? – Свекруха стояла у дверях кухні з виглядом досвідченого детектива, схрестивши руки на грудях.

Анастасія закотила очі, та мовчки продовжила різати овочі. Галина з’явилася, як завжди, без запрошення, відчинивши двері своїм ключем, який їй виділив син, ніби вона живе тут.

Все за розкладом: як тільки Сергій їде у відрядження, вона вже тут, з осудливим поглядом, образливими підозрами, та новими звинуваченнями.

– Я була в крамниці, Галино Миколаївно, – спокійно відповіла Настя, не обертаючись.

– У крамниці? – свекруха посміхнулася. – Та я тебе по всьому містечку шукаю, а ти десь вештаєшся! Якби ти була в крамниці, я б знала.

Анастасія стиснула зуби, повільно вдихаючи. Як же дратувало це «шукаю». Свекруха примудрялася буквально слідкувати за нею.

Вона розпитувала сусідів, видивлялася через паркан, перевіряючи, чи не завелося у «розбещеної невістки» таємне життя.

– Ви шукали мене, бо хотіли допомогти? – Голос Анастасії звучав рівно, але в ньому була нотка сарказму.

– Звичайно, – Галина поправила хустку, начебто серйозно образилася. – Думаєш, мені все одно, чим ти тут займаєшся, поки мій син горбатиться у відрядженні?

– Ну якщо так, то ось вам ганчірка, – Анастасія простягла їй кухонний рушник. – Хочете допомогти – можете помити підлогу.

Свекруха пирхнула і недбало махнула рукою.

– Я тобі не безплатна хатня робітниця!

– Ну от і добре, – Настя хмикнула, холодно посміхнувшись. – А я вам не підозрювана на допиті!

Галина зосереджено насупилась. Вона виглядала так, ніби вперше задумалася над тим, що її турбота виглядає не як допомога, а як тотальний контроль.

Коли свекруха пішла, Настя втомлено опустилася на стілець. Щодня одне й те саме. Замість того, щоб зателефонувати, попередити про свій візит, допомогти з вечерею, чи просто поговорити по-людськи, Галина приходила перевіряти.

Чи не привела невістка коханця, чи не втекла з дому, чи не сміє поводитися не так, як належить порядній заміжній жінці.

Настя не витримала і розповіла про все Сергію, коли він повернувся, сподіваючись на його захист.

– Мамо, годі вже! – втомлено зітхнув він у слухавку. – Чого ти причепилася до Насті?

– Я причепилася?! – обурилась Галина. – Ти залишаєш молоду дружину зовсім одну, а мені що, заплющити очі? Я твій шлюб рятую!

– Та ти себе чуєш? – Сергій роздратовано пирхнув. – Це не в’язниця, мамо. Вона не повинна сидіти під замком! Я їй довіряю!

Анастасія дивилася на нього з надією. Може, хоч зараз свекруха зрозуміє все, і припинить лізти?

– Просто не звертай уваги, – сказав він їй, прибираючи телефон. – Мати у мене з характером, але ж вона з добрих спонукань.

Настя повільно видихнула. Це прозвучало так, ніби нічого не зміниться. Свекруха продовжить «піклуватися», а Сергій лише згладжуватиме кути.

На жаль, невістка мала рацію.

– Так далі не піде, – одного разу заявила Галина, важко опускаючись на стілець. – Ти повинна переїжджати до мене, коли Сергія немає вдома.

Анастасія навіть не одразу зрозуміла сенс сказаного. Це було надто безглуздо. Невістка відірвалася від кухля з чаєм, і розгублено глянула на свекруху. Та сиділа навпроти, невдоволено підібгавши губи, і поводилася так, ніби все вже вирішено.

– Вибачте, що я повинна? – перепитала Настя, трохи нахиливши голову.

– Переїжджати, – уперто повторила Галина по складах. – Я вже все продумала. Жінка не повинна сидіти сама в будинку без чоловіка. Це не правильно.

Анастасія повільно поставила кухоль на стіл, хоча хотілося жбурнути ним у свекруху.

– І в чому, на вашу думку, проблема? Думаєте, вкрадуть? – вигукнула невістка.

– Проблема в людях, – зробила Галина багатозначну паузу. – Містечко у нас маленьке, язики довгі. Ти що, хочеш, щоб про тебе пліткували?

– Про що? – голос Насті став холодним. – Думаєте, людям не байдуже?

– Ну, мало, – знизала плечима свекруха. – Подумають, що молода, гарна дівчина сидить одна, а чоловік далеко… Не гарно це.

Настю такі перспективи жахали. Свекруха і тут дошкуляла їй так, що хотілося на стіни лізти. Сусідство з Галиною загрожувало перерости в нервовий зрив.

Увечері Анастасія знову спробувала звернутися до чоловіка по захист, хоча надії на успіх стрімко танули.

– Я нікуди не поїду, – Настя стискала телефон у руці, слухаючи, як Сергій тяжко зітхає. – Це повне марення, Сергію.

– Ну, маму можна зрозуміти, – почав він обережно. – Вона хвилюється…

– За кого? За тебе, чи за мене?

– За всіх, – ухильно відповів він.

Настя заплющила очі, заспокоюючись і збираючись з думками.

– Добре, якщо ви обидва такі дбайливі, то почуйте мене нарешті. Мені ця ідея не подобається, мені не зручно їздити на роботу, мені буде важко мотатися туди-сюди. Може, хоч раз за цей час ти послухаєш мене, а не маму?

У слухавці повисла пауза.

– Ти надто близько береш все до серця.

– Ні, Сергію, це ти надто м’який.

Вона без попередження скинула виклик, відчуваючи, як вирує від злості. Ще трохи – і свекруха почне вирішувати, у що невістці одягатися, якою зубною щіткою користуватися, і коли лягати спати.

Настя цього не допустить. Але що робити, якщо чоловік не на її боці? Свекруха не вгамувалася. Вона шукала нових прихильників.

– Доню, я зараз таке розповім, тільки сядь, – голос мами в телефоні звучав одночасно роздратовано і глузливо.

Настя притулила телефон до вуха і закотила очі. Вже здогадувалася, про кого йтиметься.

– Невже Галина добралася до тебе?

– Так, – пирхнула мама. – Прийшла з таким виглядом, ніби я їй щось винна. Стоїть, руками розмахує, моралі мені читає. Мовляв, якщо ти мати, то повинна навчити свою дочку, поки не пізно.

Настя прикрила очі, та глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати злість.

– І що ти сказала?

– Послала кудись, якомога далі, звичайно, – з усмішкою відповіла мама. – Ще й двері перед носом зачинили.

Настя посміхнулася. Ну, хоч хтось із її близьких не боїться ставити кордони, та підтримує її.

Сергій зателефонував дружині того ж дня. Голос у нього був напружений, злий.

– Мама каже, що твоя мати принизила її!

– Твоя мама взагалі багато каже, – відбила Настя. – Може, ти нарешті визнаєш, що вона перегинає?

– А може, це ти перегинаєш? – зненацька підвищив голос Сергій. – Тобі що, так складно поступитися?

Анастасія завмерла. Ось воно! Виходить, не у свекрусі проблема! Проблема у благовірному, який їй не довіряє, і знецінює її почуття.

– Ти серйозно? – вона повільно сіла на диван, стиснувши кулаки. – Ти хочеш, щоб я постійно тягала речі до твоєї мами, бо вам так спокійніше?

– А що такого? – Огризнувся він. – Вона ж про нас дбає!

– Про нас? Ні, Сергію, вона дбає про себе. Їй хочеться контролювати мене, а ти їй у цьому допомагаєш, навіть не помічаючи.

У слухавці повисла тиша.

– Я не збираюся жити за вказівкою! – Продовжила Настя жорстко. – Або ти обираєш нашу сім’ю, або можеш залишатися під спідницею у мами – але без мене! Я виходила заміж за тебе, а не за твою маму!

Сергій не відповів, тільки тяжко зітхнув. Настя не стала підганяти його. Нехай добре подумає, і прийме хоча б одне самостійне рішення в житті.

Минуло кілька днів.

– Сергію, ну ти хоч сам розумієш, що твориш? – голос матері дзвенів від обурення.

Сергій втомлено відвів погляд. Він повернувся з відрядження і приїхав до матері після довгої розмови з Настею.

Син заздалегідь підозрював, що ця розмова буде складною. Спочатку Галина зустріла його добре, бо вважала, що Сергій буде на її боці. Але, чим більше він говорив, тим дужче мати злилася.

– Мамо, годі, – його голос був жорстким, без звичної м’якості. – Це вже за межею!

– За межею? – свекруха сплеснула руками. – За межею те, що ти обираєш її бік, і дозволяєш їй вештатися де попадя, і з ким завгодно! А мене повільно усуваєш з вашого життя!

Сергій стиснув щелепи, пригнічуючи роздратування.

– Я вибираю свою сім’ю, – відрізав він. – Дружину. Ту, з ким я живу, і будуватиму майбутнє. Ту, кому я довіряю.

Галина відкрила рота, але Сергій не дав їй вставити жодного слова.

– Ти лізеш не у свою справу! Це не твій дім! Не твій шлюб! І не твоя справа, де мешкає Настя!

Мати зблідла, наче він ударив її.

– Та, як ти… Та я… – вона затнулась, не знаходячи слів.

– Все, мамо, годі! – Сергій підвівся. – Віддай мені ключі! І більше не втручайся в мою родину.

Настя зустріла його біля дверей, схрестивши руки на грудях.

– Ну? – її голос був спокійний, але в очах читалася напруга.

– Я все сказав, – Сергій видихнув, потягнувся до неї, щоб обійняти, але вона не рушила з місця.

– І що тепер?

Він опустив голову, а потім подивився їй у вічі.

– Більше вона тебе не потурбує. Я на це дуже сподіваюся.

Анастасія мовчки дивилася на нього кілька секунд, а потім кивнула.

– Добре.

Галина намагалася вдати, що нічого не сталося, але Настя відчувала: контроль над сином вона втратила. Тепер свекруха могла тільки невдоволено бурчати. Більше вона нічого не вимагала.

Анастасія зберегла свою незалежність, не поступилася, не дозволила собою маніпулювати. А Галина залишилася одна у своєму будинку, зі своєю образою, страхами, та нездатністю відпустити сина у доросле життя.

Пишіть в коментарях, що ви думаєте про “ідеї” свекрухи? Як вважаєте, вони виправдані? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.