Я вийшла заміж і перетворилася на самітницю. До того, як я отримала штамп у паспорті, я ходила у походи, їздила на море та просто гуляла у парку. Поки мій теперішній чоловік Андрій був ще залицяльником, ми часто ходили в кіно і каталися на велосипедах. Але ставши його дружиною, на всі прохання вийти з дому я чую:

– Навіщо нам кудись іти, адже мені вдома так добре?
Мене такий стан справ почав напружувати. Я, звичайно, розуміла, що у нас з чоловіком є різниця у віці, але ж йому – 37, а мені – 29.

Буває різниця і більше! Я не планувала, що всю відпустку і кожні вихідні проводитиму перед екраном телевізора або з пилосмоком у руках. На думку ж чоловіка, в будинку завжди є чим зайнятися: можна складати речі у шафі, перемивати келихи, робити ремонт нарешті.

Але хіба це відпочинок? Я й так щодня зариваюсь обличчям у паперах, невже вдома мене має поглинути рутина? А як свята, вилазки на природу, катання на велосипеді чи похід у кіно?

Усі мої пропозиції Андрій категорично відкидає. Навіть у парку поряд з будинком він не хоче прогулятися, тому що на вулиці занадто тепло чи холодно, сухо чи брудно, сонячно чи похмуро. Загалом будь-яка погода йому тепер не до вподоби.

Про те, щоб сходити у гості, взагалі краще не питати. У Андрія особливо немає друзів, зате моїх він вважає надто галасливими та веселими. Ну так, з друзями ж зустрічаються не для того, щоб пожартувати та посміятися, а щоб понудьгувати про своє важке життя.

Найприкріше, що чоловік мене теж нікуди не пускає. Нещодавно колеги ходили у похід у гори. Так Андрій улаштував скандал на тему: «Якщо чоловік залишився вдома, значить, і дружина має бути поруч із ним».

Але ж я не собака, щоб постійно бути поряд. Я – жива людина, яка має свої інтереси та бажання. Та й ми не в Середньовіччі живемо. У мене від чотирьох стін вже голова обертом іде, але чоловік цього не розуміє. Для Андрія диван – найкращий чотириногий друг.

А тут ще свекруха, дізнавшись про наші з чоловіком сварки, вирішила втрутитися.

– Оля, чому ж тобі у своєму будинку нудно? Може, діти тобі потрібні, а краще двоє? Тоді й думок про те, щоб кудись поїхати, не виникатиме, – порадила мені мати чоловіка.

Але я не в захваті від такої пропозиції. По-перше, мені хочеться побачити світ та пожити трохи для себе. По-друге, я і так втомилася від постійного сидіння вдома, а дитина мене буквально прив’яже до побуту.

До того ж мій чоловік – далеко не кар’єрист. Він заробляє рівно стільки, щоб нам удвох вистачало на продукти та товари першої потреби. Решту витрат ми закриваємо з мого окладу. А малюкові, між іншим, багато всього треба.

Якщо чесно, я не впевнена, що взагалі колись наважуся завести дітей від Андрія. Ми живемо разом уже три роки, а він чим далі, тим більше бурчить і ниє. У мене складається враження, що я одружена зі старим, а не зі зрілим чоловіком.

Я вже й не сподіваюся, що мій чоловік почне виявляти якусь активність. Ніколи не подумала б, що можливою причиною для розлучення може стати різне бачення дозвілля. Але, можливо, розлучення – оптимальний для нас варіант?

КІНЕЦЬ.