Я не розумію дружину, як можна цілий день сидіти вдома і нічого не встигнути. У нас немає дітей, у нас не величезний маєток у п’ятсот квадратів, я не вимагаю якихось екзотичних страв на вечерю.

Перші два роки нашого шлюбу працювали і я, і дружина. Побут вели навпіл, здавалося б, логічно. Але дружина щось починала робити лише після скандалу.

Вона з роботи прийшла, сіла на диван і риється в телефоні. За продуктами не зайшла, про вечерю я вже мовчу, прання запустити – теж не про неї.

Я приходжу з роботи, а мені дружина заявляє, що їсти нема, вона нічого не встигла. У квартирі як усе було, так і залишилося, чим займалася – ніхто не знає. Я припускаю, що так і було – телефон та диван.

Причому вона додому приходила о шостій, бо працювала за два кроки від дому, а я о дев’ятій, бо мені їхати з області та працював я до восьмої.

Як за три години можна взагалі не встигнути нічого зробити, я не розумів. Лаялися з цього приводу постійно, бо мені хотілося якогось затишку, а дружина нічого для цього не робила.

Посваримося, її на тиждень-другий вистачає. Якось бодай вечері з’являлися на столі, хай найчастіше сосиски з макаронами, але хоч щось.

Якось два роки прожили, хоча я втомився постійно лаятись з приводу вечері, мінімального порядку у квартирі та інших побутових дрібниць.

Три місяці тому дружина залишилася без роботи. Сказала, що поки що хоче взяти перепочинок, подумати, чи варто шукати щось за тією ж спеціальністю чи перевчитися на іншу.

Добре думаю, давай так. Я думав, що тепер дружина буде вдома цілими днями, тепер точно встигне все зробити, а з раціону нарешті пропадуть різні варіації макаронів.

Але я, мабуть, дуже багато чого хочу. Цілого дня на те, щоб хоча б запекти картоплю з куркою та нарізати салат, замало.

Або щоб виконати моє прохання та випрати джинси. Або пропилососити у квартирі. Або сходити за продуктами, щоб мені після роботи за ними не йти.

Часу дружині не вистачає на ці найпростіші дії. Вона каже, що прибирала весь день, але я ж не сліпий, я бачу, що пил як лежав, так і лежить, мильні розводи у ванній теж нікуди не поділися.

Ставлю їй питання: чим вона цілий день займалася. Дружина ображається, каже, що я намагаюся її контролювати, лізу до її особистого простору.

Та не намагаюся я нікого контролювати, я зрозуміти намагаюся, чим вона цілими днями так зайнята, що не може просто приготувати поїсти раз на два дні та підтримувати мінімальний порядок.

Поки я не нагадаю, тарілки киснуть у раковині, а білизна у кошику. А їй про це кажеш, вона починає розмірковувати, що в нас рівноправність, я й сам міг це зробити.

Коли вона працювала, я це й робив, бо її не допросишся. А тепер вона цілими днями вдома, я заробляю гроші, чому в мене голова має боліти ще й про вечерю?

– Ти вже визначся, тобі потрібна дружина чи прибиральниця та кухарка? – Видала мені вчора моя половинка.

Мені потрібна адекватна жінка, до якої моя дружина, на жаль, не має стосунку. І я навіть не уявляю, що було б, якби вона була в положенні.

Думаю, що й не дізнаюся, бо маю чітке бажання подати на розлучення.

КІНЕЦЬ.