Вже майже десятиліття я живу разом з Іваном, ми одружилися близько 8 років тому, та все було добре окрім свекрухи вона мене не любила.

Я навіть не знаю коли це все почалося, напевне з першої зустрічі. Вона почала ставитися до мене прохолодно. Спочатку я думала, що Марина Ігорівна просто нездюбила мене, та Іван переконував мене кажучи, що після знайомства вона тільки про мене і говорила. 

Наступна дивна річ яка трапилася це було коли вона не пришла на наше весілля. Мені досі не вкладається в голові як це так можна не прийти на весілля рідного сина, Іван тоді був дуже злий на неї та довгий час не розмовляв.

Та роки йшли ми жили разом а Марина Ігорівна жодного разу до нас в гості не прийшла, завжди знаходила якісь відмовки, то вона захворіла, то на роботі купа проблем, то кіт захворів. 

Я вже прийняла те що моя свекруха мене просто не любить, або за щось ненавидить іншого пояснення в мене не було.

Через кілька років у нас народилася дитина, Марина Ігорівна не прийшла навіть її побачити подивитися, лише через відео або фото. Коли  мали відбуватися хрестини дитини, ми відправили запрошення всім і нашим батькам в тому числі, та прийшлов лише батько Івана, а Марина Ігорівна знову знайшла відмовки, вона захворіла і не хоче заразити дитину або інших гостей.

Цього разу я знову це стерпіла бо справді якщо вона хвора тоді чого їй іти, але я все ще наполягала на тому щоб вона прийшла на власні очі побачити дитину, якщо вона не любить мене я з цим змирюся але дитина ні в чому не вина.

Пройшло вже більш як півроку з моменту як в нас народилася дитини а Марина Ігорівна так і не завітала побачитися з внуком.

Тоді я вже вирішила діяти самостійно, взяла дитину, та пішла до неї сама без попередження. Я попросила чоловіка, щоб він попросив свого тата не закривати хвіртку та вхідні двері як буде йти на роботу, і нехай не розповідає що я прийду. Ось такий план я видумала. 

Наступного дня зранку я вже була перед їхнім будинком. Я без стуку зайшла до будинку, свекруха якраз щось робила на кухні, я привіталася: “ Доброго дня, Марина Ігорівна”. Вона аж підскочила, розвернулася і коли побачила мене, то в неї з рук випав посуд і розбився. Я не очікувала на таку реакцію з її сторони.

• Що ти тут робиш? Як ти зайшла?
• Двері були відкрити ось я і зайшла, нам треба поговорити, і вам напевне хочеться бачити онука.
• Ні я не хочу іди звідси. – почала підвищувати голос Марина Ігорівна
• Я не піду , я розумію що ви мене чомусь не любите, але внук нічому в не винен хоч з ним побачитись

Марина Ігорівна стала сумна та опустила голову

• Та ти мені дуже подобаєшся та ти хороша дівчина і дружина.
• Тоді чому ви не хочете мене бачити?
• Це Інша причина.
• Яка?
• Я коли виходила заміж, моя мати була дуже проти цього весілля, та прокляла мене. Сказала що я ніколи щастя не буду знати. Саме тому я не ходила до вас щоб вам не зашкодити.

Я дуже довго з цього сміялася

• Марина Ігорівна ви серйозно? скажіть у вас хіба не щасливе життя? Ви маєте чудового чоловіка, та сина чи це не так?
• так ти права.
• Тоді не вірте в ці нісенітниці, ви самі собі робите нещасливе життя тим що обмежує себе в усьому.

Мені здається я достукалася до Марина Ігорівна адже вона задумалася та захотіла побачити внука. 

Пройшло вже багато часу, син пішов до школи, наршеті наші відносини з свекрухою стали хороші. І вона мені дякує за ту розмову бо тільки зараз вона стала щаслива.

КІНЕЦЬ.