Я ніяк не можу порозумітися з батьками чоловіка. Вони не можуть прийняти той факт, що їхній син уже дорослий чоловік і в нього вже є сім’я. Вони постійно контролюють його, дізнаються кожен його крок і самі вирішують, чи зробить він це чи ні.

Прийшовши до нас свататися, вони обіцяли нам із чоловіком окрему квартиру, а не повірити їм було складно, бо вони не були найбіднішими людьми на районі. Звичайно, цього не сталося!

Після nояви на світ нашої доньки, ми з чоловіком порушили тему переїзду, про яку всі вже вдало забули.

І як ви вважаєте, що відповіла свекруха? Вона сказала, що вони не мільйонери, не мають наміру кидатися квартирами.

До того ж, “мій чоловік уже сам повинен займатися такими nитаннями, а не сидіти на шиї у батьків, інакше нам довелося б за довольнятися тим, що є”.

У чоловіка робота така, що він буває вдома раз на тиждень, у решту днів заходить тільки перекусити. Я не раз пропонувала йому зміну роботи, але свекруха та сестра чоловіка кидалися на мене зі словами, що це єдиний спосіб за робити нам на квартиру.

Я вже не можу терnіти двосторонньої нед овіри у сім’ї. Наша сім’я збудована на брехні. Допомоги з боку родини чоловіка – жодної. Я намагалася поговорити з ним на цю тему, і за роботу теж.

Я намагалася пояснити йому, що через його роботу та ставлення його батьків до мене наша сім’я тр іщить по швах. У відповідь – бездіяльність.

Мені не залишалося іншого вибору. Я забрала доньку та поїхала до своїх батьків.

Чоловіку залишила записку, де було написано, що я пішла зі свого рі дного до му Заміж, а не чекати на чоловіка в чужому будинку. Мені довелося поставити йому уль тиматум. Іншого виходу у мене не було.

КІНЕЦЬ.