Зараз я живу сама, але у мене є син, який вже вдруге одружений. Я уже в старшому віці, тому 2 роки тому вийшла на пенсію, почалися постійні захворювання, працювати не можу, грошей не вистачає, бо все іде на ліки. Чоловік мене покинув, коли синові було 5 рочків, тому я дуже важко працювала, щоб забезпечити сім’ю.

Щодо сина, то він прийшов з армії й одружився з дуже доброю та гарною дівчинкою. Вона мені дуже подобалася, але я вважала, що їм ще зарано одружуватися.

Одружилися й перший рік після весілля прожили зі мною. З невісткою ми жили в злагоді, поділили домашні обов’язки і були щасливі. Ця дівчинка стала для мене рідною донькою.

Потім син купив однокімнатну квартиру, і вони переїхали, мені трохи було сумно, скучала я за своїми дітьми, з невісткою говорила по телефону кожного дня.

Згодом невістка народила онука — це було справжнє щастя для нас усіх. Син тоді займався бізнесом, невістка також працювала, а я сиділа з онуком. Мене завжди дивувало, як вона все встигає — і на роботу, і з чоловіком, дитина, своїх батьків навідувала.

Коли моє здоров’я почало погіршуватися, невістка з сином дали мені гроші й поклали в приватну клініку. Так дружно ми прожили всі разом 9 років, і тут син приходить до мене й говорить, що подав на розлучення. Я не могла повірити своїм вухам, каже, що покохав іншу жінку. Я старалася поговорити з ним та переконати його, але він був непохитний.

З колишньою невісткою та онуком я спілкуюся, і от чоловік привів свою нову наречену до мене познайомитися. Вона мала ефектний вигляд, однак якась непривітна й холодна. За цілий вечір жодного разу не посміхнулася. Вони розписалися, а святкувати поїхали у Париж.

Я спершу намагалася якось наладити з нею стосунки, але вона просто мене ігнорувала, ніби старалася зробити так, щоб син був лише її, навіть не хотіла, щоб він зі своїм сином спілкувався. На своє день народження я запросила рідних, першу невістку з онуком, а сину сказала приходити без нової дружини, але син на це образився і сказав, щоб я не мішалася в його стосунки.

Невістка каже: “Мамо, давай я не прийду, ну що ти будеш сумувати?” Але сумувати мені в будь-якому випадку доведеться – або без неї з онуком, або без сина. Я надіюся, що з часом син усе зрозуміє, та повернеться до своєї жінки та синочка …

КІНЕЦЬ.