– Від сьогодні, ви, дорога мамонько мого чоловіка, не їсте жодної з моїх страв, – сказала мені невістка. – Робіть що хочете, виділяйте собі полицю в холодильнику, готуйте до того поки я прокинуся чи після того, як я піду на роботу, але готуйте собі окремо.

– Та я ж пожартувала! В тебе все виходить дуже смачно. До того ж, готуєш ти дуже швидко, і навіть з нічого можеш створити таке, що пальчики оближеш, – виправдовувалася я.

– Ой, ви вже своє сказали. Я на власні вуха чула, який мій плов не смачний, наче трава, – буркнула мені невістка і зачинилася в своїй кімнаті.

Два дні з того часу минуло, а Леся як сказала, так зробила.

Сьогодні, наприклад, вона приготувала юшку з червоної риби. Ну знала ж прекрасно, що я її обожнюю, ще й за її рецептом, але і ложки не запропонувала.

Та краще б я в язика в той момент вкусилася. Я вам кажу, в таке вляпалася, що словами годі описати.

Я того дня з самого ранку вискочила з дому. Я займаюсь переоформленням документів хати в селі. З мами роблю на себе. Весь день бігала, ще й голодна. Я хоч і перекусила в місті, але що там той пиріжок з Сільпо.

Додому я потрапила десь годинка шоста вечора. Ще з дверей я почула дуже смачний запах.

– Ой, ну невісточка моя щось смачненьке приготувала. В тому плані вона в мене молодець. Може Леся з нічого зробити щось.

Я потирала руки від того, що скоро сяду до столу.

Я помилася і одягла свій в квіточку халат.

На кухні невісточка вже постаралася і порційно розклала на трьох плов і квашені помідорчики, які за її рецептом виходять ідеальні.

Онук ходить на карате, тому в цей час його не було з нами.

– Смачного, – сказала я і в повітрі запанувала тиша, бо всі приступили до трапези.

Але тут завів свою розмову син.

– Лесю, а це геть не плов!

– Ну як не плов, Любомире? А що?

– Ти для чого сюди додала кропу? Він перебив весь смак рису і часничку. Більше так не роби!

– А мені подобається, – захищалася невістка.

І в цей момент між ними нависла чорна хмара.

Я не могла дозволити, щоб на Любомира хтось таке говорив, ось і стала плечима на його захист.

– Так, Лесю, цей плов ні до чого. Щось ти стратила цього разу, – сказала я їй в надії, що син мені подякує.

Невістка в мовчанні помила за нами усіма посуд і прибрала в холодильник помідори, які ми не доїли.

День закінчився тим, що всі ми мовчки полягали спати.

Я бачила, що Леся не в настрої, але не зважала, бо знала, що пройде до ранку. Щось схоже у нас іноді бувало і нічого, якось це пережили.

Але що дивно, з самого ранку мене розбудило вуркотіння сина з невісткою. Вони мило сиділи на кухні, пили каву, їли бутерброди з сиром і ковбаскою і розмовляли, як ні в чому не бувало…

– Овва, – подумала я про себе…

Виявляється, вони вночі помирилися, а я лишилася крайньою.

Ось Леся і висказала мені вже і заборонила їсти її їжу.

Ось я за свій язичок і поплатилася.

І треба було мені той плов критикувати? Скажіть мені?

Любчик ходить, йому хоч би що, ну я отримала по заднє число від невістки.

Як мені тепер загладити обстановку? Я не дуже люблю готувати, а на одній вівсянці довго не протягну…