Я не маю нічого проти, це батько твого чоловіка, тому до вас він може приходити, коли забажає, але у себе вдома я його бачити не хочу, – попередила Алла доньку. – Мамо, ну чого ти знову починаєш? Степан Андрійович просто хоче нам допомогти. Андрій йому сказав, що ми в тебе в суботу збираємося, картоплю садити будемо, то він сам і запропонував, що теж приїде, каже, що матиме вихідний і з радістю допоможе, – Світлана щиро не розуміла, чому мама так категорично не хоче спілкуватися з своїм сватом

– Я не маю нічого проти, це батько твого чоловіка, тому до вас він може приходити, коли забажає, але у себе вдома я його бачити не хочу, – попередила Алла доньку.
– Мамо, ну чого ти знову починаєш? Степан Андрійович просто хоче нам допомогти. Андрій йому сказав, що ми в тебе в суботу збираємося, картоплю садити будемо, то він сам і запропонував, що теж приїде, каже, що матиме вихідний і з радістю допоможе, – Світлана щиро не розуміла, чому мама так категорично не хоче спілкуватися з своїм сватом.
Алла важко вдихнула і пішла на кухню готувати вечерю. А поки робила чай, то пригадала свої молоді роки.
«Теж мені Степан Андрійович», – подумала про себе жінка. «Звідки він взявся на мою голову? Минуло ж стільки років…»
Алла була готова чужим людям заплатити за роботу, аби лише не бачити цього зрадника знову, але доля вперто підсувала їм зустріч за зустріччю.
Степан і Алла зустрілися на сватанні своїх дітей далеко не вперше. Це була зустріч після розлуки, довжиною в 25 років.
Колись вони мали стати парою, але не судилося… Натомість на рушничок щастя стали їхні діти. От які викрутаси іноді влаштовує доля з людьми.
Алла добре вчилася в школі, і в свій час поїхала в місто вчитися. Будучи студенткою, вона зустріла Степана. Молоді люди сподобалися собі одне одного і стали зустрічатися.
Дівчина практично нічого не знала про свого обранця, вона просто щиро була закохана в нього.
Коли ж їхні стосунки вийшли на новий рівень, Степан захотів познайомитися з батьками Алли, тому поїхав до неї в село. Зустріч пройшла добре, батькам дівчини майбутній зять дуже сподобався.
Коли ж настала черга йти до батьків Степана, все пройшло не так гладко. Виявилося, що хлопець з заможної родини, і проста дівчина з села вони вважали не підходить їхньому єдиному сину.
– Вибач, Алло, але мої батьки проти нашого весілля. Давай зробимо паузу, може мине час і вони змиряться, – запропонував Степан.
Було це на початку літа. Алла поїхала в село на канікули, а коли повернулася на навчання, то зрозуміла, що її наречений одружився з іншою.
Не бачилися вони після того випадку жодного разу. Алла через два роки теж вийшла заміж, у них з чоловіком народилася донечка. Так і жили.
Сімейне життя у Алли не склалося, з чоловіком вона розлучилася, доньку сама виховувала. Коли Світлана трохи підросла, Алла залишала її з своєю мамою, а сама їздила на заробітки в Польщу.
Роботи жінка, як і труднощів, ніколи не боялася. Вона і дочку в люди вивела, і будинок для них гарний збудувала.
Нареченого Світлана собі з міста привезла. Андрій тещі сподобався, от тільки сюрприз неабиякий на Аллу чекав – батьком Андрія виявився Степан.
На той час Степан вже був вдівцем, дружини раптово не стало. У них був єдиний син, Андрій.
Хоч Алла і не була рада зустрічі з своїм колишнім коханим, та перечити весіллю дочки не стала, вирішила, що діти тут не при чому.
З Степаном вони домовилися, що старе ворушити не будуть, а дітям нічого не скажуть про те, що давно знаються.
Тому Світлана і не могла зрозуміти, чому мама так не любить свого свата і не хоче ні зустрічатися на родинних святах з ним, ні допомогу від нього приймати.
В суботу Степан Андрійович таки приїхав допомагати садити картоплю. Аллі вже той город був не милий, але вона стримувала себе.
До обіду все було готово, бо гуртом робота швидше робиться. А потім Степан Андрійович запропонував, що вони з Андрієм шашлик посмажать, навіть мʼясо замариноване з собою привіз.
Посиділи гарно, але Аллі було не по собі, вона хотіла пошвидше позбутися гостя, який викликав у неї стільки спогадів.
– Алло, а може спробуємо ще раз, якщо доля вже так розпорядилася? – запитав Степан, коли діти вийшли з кімнати, і вони з Аллою залишилися наодинці.
– Та ні, Степане, розбитий глечик назад не склеїш, – відповіла Алла. – І знаєш що, не приходь більше.
Степан був засмучений такою відповіддю, бо сподівався, що Алла давно його пробачила. А зараз їм нічого не заважає бути разом. Та й дітям разом вони могли б значно більше допомогти. Але Алла вирішила тримати образу.
А яка ваша думка? Чи варто Аллі за таких умов пробачити Степана? Чи таке не пробачається? Як вважаєте?