З виходом на пенсію моє життя перетворилося на пе кло. Я отримую пенсію 2500 гривень. Все життя я крутився, як білка в колесі. Були періоди, коли я працював на двох роботах, щоб забезпечити сім’ю всім необхідним.

Сина я поставив на ноги, допоміг йому фінансово на початку його шляху, але так як я виховав його рукостим хлопцем, він далі впорався з усім сам. Перший рік пенсії я пережив, витративши всі свої заощадження.

Я не мав іншого вибору, бо пенсії елементарно на комуналки не вистачало. Згодом я зрозумів, що далі я так не зможу.

Я відмовився від ліkування. У моєму віці і так зі здоров’ям не все чудово, то навіщо зайві гроші витрачати?! Потім я пройшовся своїм харчуванням.

Я прибрав із раціону все м’ясо, свіжі продукти, замінивши все на овочі та фрукти за знижкою, як порадили сусіди.

Так, всі продукти не першої свіжості, але все ж таки вітаміни… Якось мені стало погано. Я й тоді не хотів телефонувати до сина.

Я взагалі розповідав йому, що в мене все чудово: живу, тішуся з життям, гуляю з друзями, граю часто в карти з ними… А син у все це вірив. Вони збирали гроші на своє житло в місті, саме тому я і не хотів стати зайвим тягарем для них.

Так от, коли я потрапив до ліkарні в критичному стані, і у мене не було грошей на елементарні послуги, я зателефонував і все синові розповів.

Я тоді переступив через свою гордість і самоповагу, адже негідно дорослій людині гроші у своєї дитини просити. Син тоді сказав, що в нього самого ні копійки, хоч я знав, що вони з родиною збиралися на море наступного місяця. Мені дуже прикро, друзі радять подати на аліменти, але я не опущуся до цього. Якось уже один свій вік доживу.

КІНЕЦЬ.