Довгоочікуваний день весілля настав, і в повітрі витало відчуття радості та хвилювання. Я, Олексій, і моя кохана, Наталя, чекали на цей момент з нетерпінням.

Але я мав дивне передчуття, яке я не хотів визнавати навіть самому собі. Щось говорило мені, що запрошення сім’ї моєї тітки на весілля може завдати неприємностей. Однак мама наполягла, що вони мають бути запрошені, адже вони теж кровні родичі та повинні були дотримуватися традицій. У день весілля зал був прикрашений квітами, ліхтарями і усміхненими обличчями друзів і близьких.

Всі були щасливі і готові розділити з нами наш день. Ми з Наталією стояли біля вівтаря, тримаючись за руки, і поглядами обмінювалися клятвами любові та вірності.

І ось, як тільки весільна церемонія закінчилася, і ми зустріли гостей, які стоять у черзі, щоб привітати нас, моя тітка Варвара та її сім’я підійшли до нас. Зовні все здавалося добре, але відчувалося, що щось не так. Вони вітали нас байдужим тоном і навіть не посміхнулися. Я спробував проігнорувати це і подумав, що, можливо, вони просто втомилися від довгої дороги. Але коли почався бенкет, вони виявили себе зовсім з іншого боку.

Замість того, щоб радіти за нас і вітати, вони почали з критики організації весілля. Вони глузливо відгукувалися про наш вибір квітів та прикрас, а також про музичну добірку. Це викликало незручність і здивування у нас та всіх гостей, які намагалися насолоджуватися святом.

Дуже швидко їх критика перейшла в образи та зауваження щодо нашої зовнішності, манер поведінки і навіть нашого майбутнього спільного сімейного побуту.

Я відчував сором і біль, що мої родичі могли так собі дозволити в день нашої урочистості. Моя мама та гості намагалися пом’якшити ситуацію і перевести розмову на інші теми, але тітка Варвара та її родина були налаштовані на конфлікт і не вгамовувалися.

Вони не залишили жодної можливості виявити своє невдоволення та образити нас. Зрозумівши, що ситуація виходить з-під контролю, я попросив маму та інших гостей допомогти вирішити конфлікт та відвести тітку Варвару та її родину від головного столу.

Не хотілося перетворювати весілля на поле битви. Після їхнього відходу полегшення заповнило повітря, і свято знову ожило. Ми з Наталією намагалися не звертати уваги на те, що сталося, і радіти кожному моменту, який проводили разом із близькими та друзями.

Пізніше, коли всі пішли, я обговорив із мамою причину, з якої вона наполягала на запрошенні тітки Варвари. Мама сказала, що вона не хотіла порушувати сімейний зв’язок, але жалкувала про те, що зробила. Ми обнялися і пообіцяли, що відтепер ніколи не дозволимо таким подіям не шкодити нашому сімейному щастю.

КІНЕЦЬ.